Аналіз трагедії «Борис Годунов»

Час вимушеного перебування в селі Михайлівське Пушкін використовував з користю. З-під його пера з’являється безліч віршів і історична трагедія «Борис Годунов». Самота дало можливість автору глибоко перейнятися історичними подіями 17 століття і написати на їх основі власне Велике твір.

«Борис Годунов» вважається першою реалістичною трагедією в російській літературі. У ній піднімаються актуальні в часи Пушкіна питання самодержавства, кріпацтва і ролі народу в державі. Тому передова інтелігенція підтримала сучасний задум твору автора.

Перш ніж приступити до роботи Пушкін вивчав історичні джерела. Головним джерелом стала робота Карамзіна «История государства Российского», в якій описано «смутні часи» почала 17 століття. Основна подія того часу – масштабне повстання народу, спрямоване проти царя Бориса Годунова. Чим же був викликаний гнів народу? Люди вважали, що саме Годунов зміцнив кріпосне право, позбавивши їх людських прав.

Двадцять три сцени трагедії відображають реалістичні картини дійсності початку 17 століття. Історична подія (повстання народу) тут служить не фоном, а основою сюжету.

Дії п’єси починаються в Москві в 1598 році. Після царя Федора на престол сходить його радник Борис Годунов. Хоча повинен був зайняти трон спадкоємець Федора, його молодший брат Дмитро. Але той був ще занадто малий, і коронування відклали. Годунов влаштував так, що Дмитра з матір’ю відіслали в Углич. Через деякий час прийшла звістка про загибель прямого спадкоємця. Поширюються чутки про те, що Дмитро усунули за наказом Бориса Годунова. Але проведене слідство показало, що хлопчик зарізав себе сам в момент загострення падучої хвороби.

Так як законного спадкоємця не виявилося, то на трон звести запропонували Бориса. Однак цей спритний політик кілька разів демонстративно відмовлявся від запропонованої честі. Це було зроблено для того, щоб його коронування виглядало волею виборців, а не його особистою. Новий цар спочатку хотів завоювати любов народу, надавав дрібні «милості», сприяв навчанню молодих людей за кордоном, зміцнював зв’язки з Європою. Але все його прагнення зводяться до нуля, коли в країні трапляється неврожай, і як наслідок – голод. Тоді ж спалахує пожежа в Москві, яка знищила майно багатьох людей. Щоб поповнити скарбницю цар підсилює побори, а всіх незадоволених поправляє на заслання або в’язницю. Але невдоволення все одно не вщухав. Народ, доведений до відчаю, почав потроху об’єднуватися проти царя.

Поштовхом до повстання стала поява юнаки, який оголосив себе вижив царевичем Дмитром. Він заявив про намір відвоювати незаконно відібраний у нього трон у Годунова. Чинна влада ж спростовувала законність претензій юнаки. А самого юнака нарекли самозванцем. На їхню думку це був біг з монастиря Григорій Отреп’єв, який вирішив скористатися історією з царевичем. Швидше за все, так і було. Цієї версії дотримується і сам автор. Однак не сам Лжедмитрій був цікавий Пушкіну, а та хвиля народного невдоволення, яка з’явилася завдяки йому.

Людина, який нарік себе царевичем Дмитром, зумів зібрати військо для початку війни з Годуновим. На бік самозванця перейшли багато бояр і князі, які давно потай ненавиділи царя. Народ теж підтримував Лжедмитрія, адже сподівався, що він скасує ненависне їм кріпосне право. Тим більше, що його долю співчували багато. Царевич дивом вижив, незважаючи на інтриги Годунова – хіба не романтична історія?

Борис Годунов не доживає до розв’язки війни. На престол сходить його син Федір. Але він не отримує підтримки ні від дворян, ні від народу. Царський полководець переходить на сторону самозванця, а юного Федора вбивають бояри. Після всіх кривавих подій на трон сходить Лжедмитрій.

Хто ж є головним героєм п’єси? Борис Годунов швидше центральний персонаж, але не більше того. Самозванець теж лише привід для повстання. А головним героєм все ж є сам народ. Саме він, так чи інакше, вирішує долю всіх діючих персонажів в трагедії.

В кінці п’єси є знаковий діалог Гаврила Пушкіна і Басманова. Вони кажуть про значимість народу в долі держави. І в результаті полководець таки змушений визнати, що народ завжди має вирішальний голос.

Останні сцени п’єси показують народ як єдину активну силу. Прості люди вірили, що новий цар змінить їхнє життя на краще. Але побачивши, що і він починає своє правління з кривавої розправи з попереднім юним царем, політичних хитрощів, народ розуміє, що нічого так і не зміниться. Фінал п’єси яскравий – народ відмовляється вітати нового правителя.

Олександр Пушкін правдиво відобразив в п’єсі історичні події 17 століття і образ народу.

Посилання на основну публікацію