Аналіз поеми Пушкіна «Цигани»

Пушкін, створюючи поему «Цигани», завершує суперечку і розбіжність з Байроном, які були розпочаті в південній поемі «Кавказький бранець».

У чому ж полягав їх суперечка? Байрон і його кумир Руссо всіляко вірили в те, що будь-яка людина може повернутися в «стан природне», ближче до природи, до землі, як це було колись давно. Пушкін ж демонструє свої думки і говорить про те, що таке повернення буде лише кроком назад, але не вперед. І його слова підтверджуються своїм життєвим досвідом.

Одного разу, йому довелося зустріти табір циган і провести в ньому деякий час. І що він бачить? Головний герой Алеко, який вважає себе необмеженим людиною, дозволяє все, що йому тільки захочеться. Він, як приклад природної людини, який нероздільний з природою і початкової людською сутністю, перетворюється в тирана. Він жорстокий і деспотичний. Його розуміння життя дозволяє йому зробити подвійне вбивство. І що ми бачимо – лише осуд старого цигана. Хіба таким може бути покарання за таку жорстокість.

Крім того, у вірші «Цигани» Пушкін показує нам і той факт, що щастя мешканці табору не бачили і до появи Алеко. Цигани, які проживають в таборі, страждали від «фатальних» пристрастей, які наробили багато біди і принесли нещастя. Пушкін говорить про те, що і такі дикі люди, які відкидають все культурне і цивілізоване, абсолютно не можуть бути щасливими і безтурботними.

Олександр Сергійович, своїм віршем зміг дати тверезу і життєву оцінку тим мріям, які переповнювали Байрона і всіх його шанувальників. Пушкін показує реалістичність і жорстокість світу на своєму життєвому досвіді.

Посилання на основну публікацію