Аналіз оповідання “Бірюк” Тургенєва

В оповіданні Івана Сергійовича Тургенєва «Бірюк», написаному в 1848 році, описується порядок дій, які як не можна краще розкривають характер героїв. Тут більшою мірою акцентується увага на почуттях героїв, які є селянами.

Кульмінація оповідання – суперечка між похмурим лісником Фомою Кузьмичом на прізвисько Бірюк і вбогим селянином, які крадуть дерево у пана. За яка відбувається перестрілкою з боку спостерігає мисливець, випадково зайшов в хату до лісника, щоб перечекати негоду.

У Бірюка теж нелегка доля. На його руках залишилися діти, яких він виховував сам. Крадіжка для нього було найбільшим гріхом. Лісник був дуже справедливий і завжди гідно карав порушників за злодійство.

В процесі суперечки мужик скаржився лісника на свою бідність, в результаті якої йому доводилося вдаватися до крадіжки. Бірюк слухав це мовчки, все ж наполягаючи на своєму, намагаючись покарати винного селянина. У Тургенєва геніально виходить показати внутрішній конфлікт головного героя. Лісник, з одного боку, співпереживає бідному селянинові, який при негоді все одно тягає до себе хазяйський ліс, так як вдома потрібно чимось топити грубку, щоб приготувати їжу для голодної сім’ї, а, з іншого боку, не хоче вдарити в бруд обличчям , тому тримає спійманого злодія за замком. Однак образливі слова з вуст мужика в сторону лісника поміняли ставлення його до селянина. Обірваний селянин так завзято розповідав про свої випробування, що лісник його пошкодував і відпустив. Це сталося після того, як мужик звинуватив Фому в нелюдяності. Це посприяло непередбаченого вирішенню внутрішнього коливання героя: чужа біда пом’якшила душу жорсткого борця за справедливість.

Для посилення образу головного героя описана автором погода в момент спору між селянами. В оповіданні проводиться аналогія між грозовою бурею на вулиці і киплять пристрастями в душі справедливого Бірюка. До того ж і сам лісник був грозою для всіх селян. Після такого вчинку з душі грізного Фоми Кузьмича як ніби спадає величезний тягар, йому робиться легше від виконаного почуття обов’язку. Навіть не дивлячись на те, що в разі не упіймання лісником винуватця у зникненні дерев, йому належить покарання як заслання до Сибіру і відшкодування вартості вкраденого лісу, звинувачення в жорстокості від такого ж страждальця, як і він, було куди страшніше для лісника, ніж страх перед покаранням. В результаті чого Бірюк відпустив спійманого злодюжку і повернув йому коня.

Варіант 2

В основі оповідання «Бірюк» знаходиться серія подій, через призму яких Тургенєв доносить до читача цілісну картину героїв твору. Події, самі по собі, підібрані виходячи з особистого досвіду і логіки розуміння життя автора.

Розповідь «Біюрк» входить до циклу оповідань «Записки мисливця», і він присвячений розкриттю теми кріпацтва в Росії тих часів. Але твір описує нам аж ніяк не жахи системи, а основний акцент ставиться на характерах і почуттях персонажів, яким день за днем ​​доводиться існувати в жахливих умовах.

Сюжет твору полягає в протиставленні двох головних героїв – Фоми Кузьмича, прозваного за свою похмурість і нелюдимость Бірюком, і простим селянином, який через свого скрутного становища виявляється змушений встати на шлях злочинця і красти дрова. Оповідач, що знаходиться в будинку лісника, стає мимовільним свідком мережі подій, коли Бірюк, незважаючи на страшну негоду, наважується поїхати в ліс щоб зловити злодія, що називається, на гарячому.

Бірюк теж є людиною бідним, він сам виховує дітей, тому що дружина кинула його заради кращого життя. Але, незважаючи на всю тяжкість свого становища, Бірюк людина справедлива і чесна, і злодійство для нього справа огидне і погане. Але в чому ж полягає ця сама справедливість? Діти Фоми Кузьмича голодують, їдять хліб такої якості, що пан і на стіл не поставить. Бірюк людина нехай і чесний, але недовірливий, місцями грубий, щирість це явно не про нього. Виявивши злодюжку, Бірюк стає справжнім суддею, який знає почуття пощади до бідолахи. Тургенєв не просто так говорить читачеві про те, що місцеві мужики як вогню боялися старого лісника і на очі йому намагалися не попадатися.

Послухавши виправдання невдалого злодюжки, Бірюк розуміє, що перед ним стоїть такий же жебрак людина, яка не знайшов іншого виходу з ситуації. У ньому йде внутрішня боротьба. Він розуміє мотиви селянина, який був змушений піти на таке, щоб затопити піч увірвалися дровами, і, врешті-решт, спекти їжі для своєї голодуючої сім’ї. Але Бірюк не зраджує своїм принципам і закриває селянина в кімнатці. Відчайдушний злодюжка, в кінці кінців виходить з себе, і називає лісника «звіром», який не може увійти в становище і так майже зломленого людини.

Цими словами бідняк домагається того, що Бірюк вистачає його за комір, нахлобучівать йому на голову шапку і виштовхує на вулицю. Почуття жалості і розуміння перемогли жорстокість, нав’язану боргом перед паном.

В оповіданні наріжним каменем виставляється внутрішній конфлікт людини. З одного боку стоїть борг, з іншого боку звичайна людяність і співчуття. Звинувачення в нелюдяності змушує Бірюка задуматися, невже він справді такий «звір», яким його обізвав селянин? І це змушує його відпустити злодія геть, адже він зрозумів, що борг боргом, а людиною потрібно залишатися в будь-якому випадку.

Посилання на основну публікацію