Аналіз легенди про Ларрі з твору “Стара Ізергіль”

Складова частина твору Горького, в якій пролетарський письменник висловив своє ставлення до етики і деяким людським якостям в формі легенди.

Ларра був народжений від орла і дівчата, яку той викрав. Після того, як вона повернулася в плем’я разом з дорослим сином, той став проявляти надзвичайну гордість стосовно одноплемінникам.

Горький підкреслював, що Ларра не поважав нікого, в тому числі і старійшин племені. За це він був відкинутий ними, що не тільки не викликало в герої легенди жаху і каяття, але лише потішило його.

Ця деталь показує, які якості Максим Горький вважав важливими для людини. Для письменника-комуніста природно було вихваляти колективізм і прагнення жити за законами спільноти, яким слід більшість належать до нього.

Поведінка Ларрі призводить до конфлікту з одноплемінниками, який, відповідно до поглядами класика пролетарської літератури, був неминучий. Син орла, відкинутий дівчиною (боялася гніву свого батька-старійшини за зближення з асоціальною одинаком), вбиває її. У цьому епізоді звучить явно соціальний підтекст. Герою кажуть, що він не мав права вбивати дівчину, так як вона не належить йому. Ларра відповідає, що люди присвоюють і користуються дуже багатьом, що з самого початку не їх. У цьому фрагменті головний герой легенди міркує явно як представник експлуататорських класів.

Розібравши справу, старійшини племені засуджують Ларру до вигнання з людського суспільства і, отже, самотності, що повинно послужити найстрашнішою карою.

Подальшим розповіддю Горький доводить читачам, що переконання, на підставі яких винесено такий вирок, виявилися правильними. Спочатку Ларра жив, як і його батько-орел, викрадаючи жінок і худобу, а люди ніяк не могли вбити його. Потім він сам починає шукати смерті, але люди тепер хочуть продовження його мук від наслідків гордості та егоїзму. Навіть спроба самогубства ні до чого не призводить. Його чекає жалюгідна доля – вічне поневіряння у вигляді тіні.

Горький справедливо засуджує гордість, яка, без сумніву, є не найкращою рисою людського характеру, що приносить шкоду не тільки оточуючим, але і самому власникові цієї якості. Однак політичні переконання і світогляд письменника призводять до того, що він, заперечуючи егоїзм, починає надмірно вихваляти колективізм, який у великих дозах не менш шкідливий. Горький говорить саме про непокору авторитетам, визнаним в колективі, так як прямо згадує, що Ларра звертався до старійшин як до рівних. Коренем конфлікту було не прагнення сина орла нав’язати своєю волю колективу, а небажання підкорятися.

Посилання на основну публікацію