П’єса Ібсена «Ляльковий дім» являє собою яскравий зразок “нової драми”. Тепер першочерговим завданням драматурга стає відтворення духовного складу і мислення епохи. При цьому акцент робиться не на історичне минуле і національний колорит, а на сучасність.
Автор вважав, що писати треба не пояснюючи і не виділяючи ідею твору.
Читач повинен сам дійти до суті, розтлумачити образи, зрозуміти проблематику, розшифрувати символи (мигдальне печиво). П’єса повинна не тільки приносити задоволення, але і змушувати мислити, міркувати і співпереживати.
Ця ж мета і у відкритого фіналу. Ми не знаємо, що станеться з героїнею після того, як вона покине багатий і затишний будинок чоловіка. Чи зможе Нора стати особистістю і коли це станеться?
Попри нові риси, драма в своєму розвитку відповідає класиці. У творі протягом усього сюжету зберігається інтрига. Ібсен тримає читача в напрузі, змушуючи його придумувати різні варіанти подій.
Ще одна головна риса “нової драми” – конфлікт відбувається не стихійно, а відповідно до того, як поводяться герої. Тобто це цілком закономірне завершення подій. Ми бачимо, як Будинок Хельмерів просякнутий брехнею і фальшивістю.
Для Торвальда головним стає зовнішнє благополуччя.
Йому зовсім неважливо, що відбувається в душі дружини, його не цікавить її минуле, друзі. Нора лише грає роль ідеальної дружини. А її любов для чоловіка нічого не означає.
І ось відбувається сам конфлікт. Торвальд показує свою справжню сутність. І на перше місце виходять його егоїзм, боягузтво, залежність від думки суспільства. Він готовий піти на крайні заходи — вигнати Нору з дому, позбавити її права бачитися з дітьми.
Тільки благородство і особисте щастя Крогстада заважають Хельмеру так вчинити з дружиною. І ми спостерігаємо, як маска благополуччя знову з’являється на його обличчі. Неначе не було цих слів, звинувачень, принижень. Торвальд пропонує продовжити цю гру.
І знову нова риса п’єси – героїня не безмовне істота і лялька, а людина, що володіє своїми правами. Тепер Нора не “білочка” і “пташка”, а особистість, яка вимагає до себе поваги.
Всі герої, головні і другорядні, не просто образи, яких автор наділив тими чи іншими рисами. Це люди, що володіють емоціями, почуттями, думками.
Вони думають і мислять по-різному, часом не оскільки сам драматург. Ібсен вважав, що людський розум – це найцінніше. І тільки розум може контролювати поведінку. Торвальд не впорався з цією роллю, оскільки його егоїзм виявився сильнішим розуму.
Новаторством вважається мова п’єси. Кожна фраза продумана, наповнена змістом. Тут немає нічого зайвого і необдуманого. Іноді здається, що герої говорять занадто багато слів, що не належить до головної теми драми. Але це не так. Наприклад, величезний потік слів нори передає її хвилювання, напругу і страх перед викриттям.
Всі ці риси нової драми знайшли відображення у творчості інших письменників і зіграли вирішальну роль у становленні театру 19 століття.