✅Ахматов «Стисла руки під темною вуаллю» – аналіз

Анна Андріївна Ахматова відрізнялася здатністю дуже тонко відчувати всі любовні перипетії. В її поезії перед читачами постає сильна, але водночас нещасна жінка, яка відчуває найглибші емоції і переживання. Лірична героїня всіма силами намагається запобігти відходу коханої людини в творі Ахматової «Стисла руки під темною вуаллю». Аналіз вірша стане в пригоді учням одинадцятих класів при підготовці до уроку літератури.

Історія написання

Анна Андріївна написала твір «Стисла руки під темною вуаллю» В 1911 році. Ця робота належить до ранньої творчості поетеси. Літературний шедевр увійшов до циклу віршів» вечір”, відобразивши спрямованість збірки в цілому.

На початку своєї творчої діяльності Ахматова перебувала в союзі «Цех поетів», читала свої твори на вежі Іванова, а пізніше приєдналася до об’єднання акмеїстів. Приналежність до цього руху знайшла відображення в ліричних роботах жінки, особливо в циклі» вечір”, головною темою якого були любовні переживання, зіткнення характерів, часто перетворюються в своєрідну демонічну гру.

Контрастні персонажі, їх предметність, трагічні мотиви — такі риси характерні не тільки для акмеїзму в загальному, але і для творчості Анни Андріївни. Розглядається вірш Ахматова написала через рік після одруження з Гумільовим. У творі немає посвячення кому-небудь, проте воно є ідеальним зразком лірики, яка відображає особисті почуття, а також різні аспекти людських взаємин.

Протягом року починаючи з 1911 поетеса подорожувала європейськими містами. Враження від поїздок залишили слід у творах її дебютної збірки. У віршах відчувався слід розчарування, характерний для романтичного світовідчуття.

Композиція, жанр і літературний напрям

Вивчаючи аналіз вірша Ахматової «Стисла руки під темною вуаллю», важливо згадати про його жанрової приналежності. Твір належить до жанру лірики. Для таких робіт характерна передача всієї повноти почуттів, які будуються на експресії та емоціях.

Твір написано трискладовим розміром з постановкою наголосу на останній склад – анапестом. Останній надає вірша динаміку і особливу мелодику. Поетеса використовувала перехресну римування. Розподіл на строфи здійснюється за класичним зразком. Так формуються чотиривірші.

Анна Ахматова творила в період Срібного століття. В цей час в літературі стала розвиватися абсолютно нова концепція, яку згодом назвали модернізмом. Засновниками цього напрямку вважалися саме акмеїсти. Твір поетеси відображає весь драматизм почуттів через конкретику певних речей. Таким чином, на підставі динамічних дрібниць створюється суб’єктивний образ.

За змістом вірш ділиться на частини:

  1. спочатку жінка описує погоню за коханим після скандалу;
  2. потім відтворює останню бесіду перед відходом чоловіка.

Вірш починається зі вступу, що підводить читача до подальших подій. Щоб максимально точно передати всі подробиці, поетеса застосовує пряму мову. А також вона вводить другоплановий персонаж – невидимого співрозмовника.

Тематика вірша

У центрі твору – класична для любовної лірики тема розриву відносин. Анна Андріївна демонструє її з боку кинутої жінки. Остання і стає ліричною героїнею. Щоб максимально розкрити зазначену тематику, Ахматова описує сварки коханих. Примітно, що особлива увага приділяється дрібницям: міміці персонажів, їх жестам та ін.

У першому рядку поетеса оповідає про стислі під вуаллю руках. Спочатку здається, що це досить лаконічний жест, проте насправді він розповідає багато про що. Всього кілька слів дозволяють зрозуміти, наскільки боляче і важко жінці в цей момент. Проте героїня не хоче показувати свої переживання.

У другій сходинці з’являється співрозмовник, який запитує у жінки, чому вона зблідла. Це також є свідченням того, що героїня пережила щось погане. Наступні рядки – розповідь ліричного персонажа про своє горе. Автор пише їх від першої особи.

Героїня розуміє, що тільки вона винна в події: терпку печаль випив він допьяна. Швидше за все, між молодими людьми сталася сварка, яка сильно зачепила чоловіка. На це вказує його хода. Жінка ненадовго забула про власну гордість і побігла за ним.

Сцена біля воріт дуже поранила жінку. Вона постаралася виправити зроблену помилку, але не змогла переконати обранця. Навіть одвічний аргумент — “якщо ти підеш, я не зможу без тебе жити” – не зміг зупинити його. Чоловік, напевно, був сильним всередині, адже зміг взяти себе в руки. Його відповідь була холодною. Єдине, що видає його справжні переживання, — частинка турботи в останній фразі.

Головна ідея твору Ахматової: потрібно берегти любов, адже дурний вчинок або необережна фраза здатні зруйнувати те, що було збудовано роками.

Образи, символіка і сенс

У творі представлені два персонажі – переживають розставання чоловік і жінка. Остання відчуває свою провину за заподіяння болю коханому. Для героїні це трагічна ситуація, адже вона як і раніше любить і намагається наздогнати кохану людину, щоб виправити помилки, але до того моменту його любов пройшла.

Чоловік не зміг пробачити свою кохану за сказане. Складається враження, що він назавжди вирішив попрощатися з нею. З діалогу героїня розуміє, що це фінал їхніх стосунків. Їй здається, ніби обранцеві все одно, але це зовсім не так. Те, що трапилося для нього також стало ударом. Він не зумів пробачити висловлювання коханої і відпустив почуття.

Стиснула руки під темною вуаллю аналіз

Жінка важко переживає розлуку, але не втрачає почуття власної гідності і тільки стискає руки, здійснюючи над собою болісні зусилля. Головний символ твору – темна вуаль, що уособлює траур. Їх часто носять вдови, які оплакують загиблих подружжя. Крім цього, такі деталі асоціюються з містикою і неоднозначністю — цими словами описуються відносини між двома людьми. В такому випадку епітет “темна” в точності передає відтінок відчаю.

Аналізуючи твір Анни Андріївни, слід зазначити головну думку, яку хотіла висловити жінка: любов — тендітна, практично кришталева матерія, відрізняється неоднорідністю змісту, тому її дуже просто зруйнувати. Читачі не знають, в чому ж звинувачує себе жінка, вони можуть тільки припускати, що послужило початком кінця.

Ахматова застерігає: образи, нанесені коханою людиною, пережити найскладніше. Образи породжують байдужість і втому. Далеко не завжди прохання пробачити здатні відновити тендітну нитку, яка до недавніх пір здавалася непорушною. В цьому і полягає основна думка твору.

Засоби виразності

У вірші Анна Андріївна використовує різні засоби художньої виразності для передачі образів персонажів і атмосфери.

Деякі з них:

  • антитеза “задихаючись”,  “крикнула”, “темною вуаллю”;
  • риторичні питання;
  • оксюморон – простежується у фразі «спокійно і моторошно»;
  • метафора;
  • епітети “бліда”, “темної»;
  • алітерація – “я бігла до воріт”.

У своєму вірші Анна Андріївна розкрила тематику розставання з точки зору представниць прекрасної статі. За допомогою дрібниць і однозначних слів поетеса передала відчай героїв в момент розставання. Ахматова спеціально не розповідає читачам про подальший розвиток відносин.

Крім того, жінка замовчує власну думку про подальше бачення ситуації. Така недомовленість дозволяє кожному поміркувати над тим, як би він вчинив в ситуації, що склалася. Можливо, тому твір став однією з найбільш зворушливих робіт великої поетеси.

Посилання на основну публікацію