✅«Реквієм» – аналіз поеми Анни Ахматової

Поема «Реквієм» – найдивовижніше і найкращий твір великої поетеси Анни Ахматової. У нього вилилася вся міць її майстерності і таланту. Поема була написана на основі особистих переживань Анни, трагедії її сім’ї, яка торкнулася багатьох жінок в той час. Йдеться про розстріл її чоловіка і арешт сина Льва Гумільова.

Історія написання

Цей твір створювалося досить довго. Перші рядки з’явилися в 1934 році. Спочатку Ахматова не збиралася писати поему. Вона задумувала цикл віршів, які підіймали тему реакційного періоду, при якому багато сімей торкнулися репресії. Особисто зіткнувшись з нещадністю сталінського режиму, коли вона втратила чоловіка і практично втратила сина, який був ні в чому не винен, Анна змінює свої плани і пише велику поему. Велика частина твору була написана в 1928-1940 рр.

Важливо! Поема “Реквієм” була закінчена, але публікувати її було не можна. Більш того, автор довго не записувала рядки і тримала їх в пам’яті, зачитуючи тільки найближчим друзям. Ще близько 11-ти осіб знали цей твір напам’ять, але ніхто не зрадив поетесу. Ахматова записала його на папері лише в 1950-му році.

У 60-х рр., Коли почалася “відлига”, деякі частини друкували в самвидаві.

Важливо! Повну версію надрукували тільки в 1987 році на початку періоду “перебудови”.

Назва і композиція

Назва “Реквієм” несе в собі глибокий і сильний посил. Так називають церковну службу, яку проводять за упокій душі. Ахматова присвятила свою поему всім, хто став жертвою жорстокого режиму: в’язням, матерям, батькам, дружинам і дочкам, які проводжали своїх близьких на смерть. Оскільки твір писалося частинами, композиція його виглядає на перший погляд незв’язаною і хаотичною. Воно складається з наступних частин:

  • “Посвята”
  • “Вступ”
  • 10 глав – деякі з назвою (7 – “вирок”, 8 – “до смерті”, 10- “Розп’яття”)

Епілог

Розповідь йде від імені ліричного героя, який є рупором поетеси. Він допомагає яскраво і виразно описати почуття і висловити конкретні думки автора.

Тема

У “Реквіємі” поетеса розкрила безліч тем:

  • Страждання народу – показані через призму власної драми. При цьому поетеса проводить порівняння з матерями будь-яких епох, які були змушені відправляти своїх синів на смерть, навіть якщо вони ні в чому не винні. Вона показує, що їх біль позбавляє розуму, вона існує поза часом, нікуди не зникаючи. Також Ахматова відчуває біль всього свого народу, який любить всією душею, і який тепер змушений переживати такий страшний час.
  • Безмежна любов – жінки не в силах допомогти своїм рідним, але їх любов не має меж, прагне зігріти і захистити близьких, які потрапили в біду.
  • Пам’ять – Ахматова говорить, що ми зобов’язані завжди пам’ятати про цих людей, полеглих жертвами епохи, про горе всієї нації і кожної окремої жінки. Наше завдання не забути про ці жахи і не допустити їх повторення.
  • Час – у творі об’єднуються кілька абсолютно різних епох. Час у творі начебто стерто, воно побудоване як напливи спогадів. Час в різних частинах змінюється, для героїні воно стало сірим і безбарвним очікуванням, вона вимірює його лише важливими подіями, а проміжки заповнюються тугою.

Проблематика

У цій поемі підіймається цілий ряд серйозних злободенних проблем того часу:

  • несправедливості – велика частина людей у в’язниці були звинувачені огульно, ні за що;
  • історичної пам’яті – автор боїться, що наступні покоління забудуть про ці жахи і цих людей, які пережили стільки горя;
  • безправ’я і безпорадності – матері не в силах змінити долі своїх дітей, вони можуть тільки чекати.

Жанр, художні засоби, напрямок

“Реквієм”, безумовно, належить до літературного жанру” поема”, але в ній відзначають і деякі риси епосу. Ахматова написала цей твір в напрямку під назвою акмеїзм. Це одне з відгалужень модернізму. Йому притаманні такі риси, як образність, строгий стиль, ясність складу, прямота викладу, які ми бачимо в рядках поеми.

Ахматова використовує майже всі розміри, змінює ритм, кількість стоп. Ці прийоми дозволяють надати ефектність і урізноманітнити виклад, гостро підкреслюючи сенс слів. Ахматова використовує всілякі стежки:

  • епітети (смертельна туга, смертний піт);
  • метафори (опадають обличчя);
  • антитези (впало кам’яне серце на мою ще живу груди);
  • порівняння (Стара Вила, як поранений звір).

Також вона використовує символіку: Ленінград – як спостерігач, Ісус і Магдалина – як втілення страждань всіх матерів, пам’ятник – як вічне нагадування.

Зміст

Поема описує реальні події, що відбулися з Ахматової, пропущені через її душу і виражені в поетичній формі. У Пролозі вона розповідає про те, що її сина заслали, вона залишилася самотня і бродить по місту, згадуючи, як два довгих роки вона провела в очікуванні цього вироку в немислимих чергах, в оточенні сотень жінок. Вступ оповідає про цей спогад глибше і повніше. Потім вона описує, як її сина заарештували, як вона поступово звикала до страшної думки, що його страчують.

Вирок йому не виносили 17 місяців, а потім вона дізнається, що його заслали до Сибіру. Ця мить для неї світла, адже вона думала, що його вб’ють. Потім було побачення з ним у в’язниці, вона згадує, як жахливо було бачити” страшні очі” сина. В епілозі Ахматова пише про те, як жінки буквально вмирали в цьому очікуванні, як вони старіли і втрачали надію. Вона просить, щоб її пам’ятник поставили тут – під в’язницею, де сотні жінок роками стояли в абсолютній невідомості. Він повинен стати нагадуванням про жахливості цього режиму. Поема “Реквієм” Анни Ахматової – великий твір, в якому яскраво і жваво відображені події страшних репресій 30-х років. Поетеса створила справжній “пам’ятник” того часу, як вона того і хотіла.

Посилання на основну публікацію