✅Образ Вільяма Леграна в оповіданні «Золотий жук»

Цікава розповідь майстра детективного жанру Едгара По “Золотий жук” оповідає про розкриття старовинної таємниці за допомогою логіки. Композиція розповіді побудована на поєднанні фантастичної складової і математично точного розрахунку.

Адже сам романтичний герой Вільям Легран зумів знайти багатий скарб, заритий піратами, тільки завдяки власній винахідливості і наївній вірі в правдивість старовинних переказів, над якими інші люди тільки сміялися.

Наш герой походить з давньої гугенотської сім’ї, силою обставин його сім’я розгубила свої багатства і опинилася, практично, на межі злиднів.

Сам Вільям Легран, головний герой новели, людина незвичайна, його характеризують як особистість “не від світу цього», «мізантропа», він страждає “від хворобливого стану розуму”, але свого часу отримав чудову освіту і виховання.

Сам оповідач, друг Леграна з розповіді, часто сумнівається в тому, що Вільям абсолютно здоровий психічно. Адже він постійно впадає то в захоплений стан, то в меланхолію і апатію. З боку здається, що у вчинках і дії головного героя повністю відсутня логіка.

І сам побутописець, і старий слуга-негр і навіть читачі не вірять в його нормальність, адже його дії не підпорядковані ніяким законам логіки. Але саме тут і криється парадокс: логіка, яку читачі не спостерігають у вчинках героя, криється в його точних розрахунках.

Вільям, попри свою емоційність і вразливість, володіє логічно розвиненим розумом, умінням підходити до справи творчо і нетрадиційно. Він випадково знаходить дивного жука, не вивченого етимологами і старовинний пергамент.

Намагаючись розкрити таємницю стародавнього письма, він проводить точний розрахунок, на який, на перший погляд, не здатні навіть вчені, які присвятили все життя розгадуванню криптограм.

Але щоб розшифрувати лист, мало однієї математики і логіки, потрібні ще й великі лінгвістичні знання, якими він володіє.

Американський письменник Едгар По вважав, що в світі немає нічого таємничого, містичного і незрозумілого, все піддається логіці. Сам головний герой оповідання так пояснював свою перемогу:»я не давав своїм думкам збитися зі шляху, а логіка допускала лише одне рішення”.

Крім всіх перерахованих вище якостей, Вільям володів ще й безсумнівним почуттям гумору і схильністю до містифікації.

Помітивши стеження за собою, він починає діяти подібно до всіх шарлатанів-чаклунів, крутить жука на мотузочці і бурмоче якісь незв’язні слова. А потім він пропускає жука через очний отвір черепа, знайденого доти.

Як видно, Легран при всій своїй освіченості, розважливості і раціональному мисленні, був не чужий бажанням розігрувати своїх друзів, а також напустити туману і до останнього не розкривати ланцюжок власних умовиводів.

В кінці розповіді, коли наш герой правдиво розповідає про свої висновки, читачі розуміють, що дійсно логіка не давала іншої відповіді. І цим Легран схожий з Шерлоком Холмсом, що розкриває таємниці за допомогою дедуктивного методу.

Посилання на основну публікацію