✅Образ Клода Фролло в романі «Собор Паризької Богоматері»

Клод Фролло – один з центральних образів роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». Це архідиякон, якого оточуючі вважали дивним, адже він був дуже захоплений науками, в тому числі алхімією. Деякі парижани вірили, що Фролло чорнокнижник.

В. Гюго розповідає про те, як герой став священиком. Ще коли він був дитиною, батьки почали готувати його до духовної місії. В першу чергу, дбали про освіту. Хлопчика навчили читати латиною, а також виробили потрібну для лагідного служителя церкви звичку – опускати очі і говорити тихим голосом.

Юного Клода відправили в коледж, далі – в університет. Там він дуже багато часу проводив над требником і лексиконом. Герой був дуже здібним учнем. Він швидко засвоював знання, а вчився старанно. Ось тільки ріс дуже сумним і тихим. Клод Фролло ніколи не приєднувався до школярів, які розважалися на вулицях, не брав участі в заколотах.

Зате герой відвідував всі навчальні заклади на вулиці Сен-Жан-де-Бове, тому вже в шістнадцять років міг похвалитися знаннями, такими ж багатими, як у вчених мужів, які все життя займалися теологією.

У вісімнадцять років молодий чоловік закінчив чотири факультети. Він прекрасно розбирався в богослов’ї, церковних установленнях, медицині і вільних мистецтвах; володів трьома мовами.

Але не практичні навички були метою героя, а накопичення наукових багатств. Клод Фролло був упевнений, що «в житті є одна мета: наука».

У 1466 році чума забрала життя батьків Клода, залишився тільки його молодший брат Жеан, на той момент немовля. Фролло замінив йому і батька, і матір. Він полюбив маленького Жеана всім серцем. Дитина показала йому, що життя – не тільки наука.

У двадцять років Клода Фролло призначили священнослужителем Собору Паризької Богоматері. Жеана він віддав на виховання дружині мельника, але ніколи не забував про нього.

Любов до брата допомогла Клоду розкрити своє серце і для Квазімодо. Він пожалів і всиновив маленького виродка, адже уявив, то колись так могли кинути і Жеана. Проте, до Квазмодо священик ставився як до раба, вірного пса.

Все життя Клод Фролло не підпускав до себе думки про жінок. Він зберігав цнотливість. Але якось він побачив чарівну циганку-танцівницю. Чоловік без пам’яті закохався в Есмеральду. Його душа, здається, розкололася. Він не міг собі дозволити згрішити і, одночасно, його тягнуло до красуні.

Фролло вирішив знищити Есмеральду. Іноді він вагався, тоді пропонував дівчині віддатися, але коли отримував відмову, приходив в лють. У гніві архідиякон був здатний на страшні речі. Він підлаштував так, щоб Есмеральду стратили. За стратою спокійно спостерігав з собору.

Дуже скоро настав час розплати. Квазімодо зрозумів, що це через Фролло Есмеральду стратили. Дзвонар скинув священика зі стіни собору. Тіло архідиякона навіть не зрадили похованню, оскільки порахували, що його душу забрав диявол.

Таким чином, Клод Фролло – приклад жорстокої людини, яка здатна на страшні вчинки. Показуючи, як трагічно обірвалося його життя, письменник доводить, що за гріхи завжди доводиться платити дуже високою ціною.

Посилання на основну публікацію