✅Кольоровий колорит вірша Рембо «П’яний корабель»

Артюр Рембо написав вірш “П’яний корабель” в досить юному віці – йому було всього шістнадцять років. Трактувати його однозначно не має сенсу, оскільки твір написаний своєрідним, «глибоким» стилем. Саме тому кожен читач вільний розуміти його по-своєму.

“П’яний Корабель” – це пісня, що розповідає про мандри корабля, який в шторм втратив кермо, якір і вітрила.

Вітру пошарпали його, подекуди поламавши корму, але він продовжує свою подорожі, не в змозі чинити опір бурхливому морю. Автор ототожнює себе з самотнім моряком, який пустився в плавання на абсолютно порожньому кораблі. На своєму шляху він зустрічає безліч небезпек:

  • бурю;
  • шторм;
  • мілину.

Таким чином автор хоче показати читачеві, що попри перешкоди, що зустрічаються на шляху, не можна зупинятися, а потрібно продовжувати свій шлях до свободи.

Ліричний герой немов вирвався з надокучливого життя і відправився в дорогу шукати пригода, відкривати нові землі. Сп’янілий почуттям безмежної свободи, він спостерігає буйство фарб навколишнього його природи.

Поет створив неповторну інтенсивність і різноманітність кольору описуючи море. Навіть фарби природи знаходяться в постійному русі, вони переливаються, мерехтять і немов готові відлетіти – «світанок захоплений, як виліт голубиний».

Ліричний герой сам не стоїть на місці, разом зі своїм кораблем він спостерігає скажений ритм змінюються фарб.

Його душевний стан немов співзвучно з мінливою природою:

  • то він: відчуває шалений захват, “срібні льоди, і перламутр, і полум’я”;
  • то ліричну смуток, “купався я в поемі кишать зірками променисто-чумацьких вод”;
  • а часом і страхітливий страх, “бродіння боліт я бачив, — немов мрії”.

Поступово реальний світ, який бачить ліричний герой перетворюється на щось містичне, те, що ніхто ще не бачив до нього. Так він помічає жовті очі страшних звірів, пропливаючи близько лісистих островів, або ж спостерігає обриси моторошних морських тварюк, що мешкають в чорних водах.

Метафори і образи, використані у вірші, дають читачеві політ уяви, пропонує уявити мінливе, живе море.

Так під час грози ліричний герой бачить як блискавка немов розриває небо – «небес вогонь», він спостерігає приголомшливу картину зміни дня і ночі – «я бачив низьких зір плямисті пожежі, в лілових згустках хмар містичний провал» і порівнює це з чимось фантастичним.

Море належить перед читачем у всіх фарбах, від променистого, ясного і спокійного, до гнилих і смердючих мілин, наповнених гниючою тванню. Саме такий колірний колорит дає віршу своєрідну, неповторну жвавість, здатну вразити уяву кожного читача.

У фіналі вірша лексика дещо змінюється, оскільки ліричний герой не хоче зупинятися біля берегів Європи, яку побачив вдалині, а має намір продовжувати свій шлях до свободи.

Але навіть тут видно фарби, що описують нелюбимий автором місто. Так він бачить безнадійні зорі і тужливу місяць. Всі його спогади пов’язані з лише з брудною калюжею, де він колись дитиною пускав паперовий кораблик.

Посилання на основну публікацію