Значення масової культури

Масову культуру складно оцінити однозначно. З одного боку, твори низької якості ведуть до зниження загального культурного рівня. Але в той же час, вперше культура охопила верстви суспільства, які в минулі періоди розвитку суспільств існували як би «поза культури».

Східні та західні типи культур

На думку Р. Кіплінга, територіальне розташування, методи і способи усвідомлення світу, ціннісні орієнтації, суспільно-політичний та економічний пристрій лежать в основі поділу культур на західні та східні.

В цілому до західної культури відносять європейську (Франції, Італії, Іспанії, Німеччини, Англії) і американську культури. Сама західна культура відносить до східної країни Центральної, Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Північної Африки.

Культура Сходу багато в чому відрізняється від культури Заходу. Так, поняття «культура» Захід і Схід витлумачують по-різному. Європейська трактування сходить до латинського cultura, що означає «обробляти, змінювати». Східне розуміння сходить до китайського слову «вень» (ієрогліф), подібному з поняттям «культура», по зображенню ієрогліф близький до символу «прикраса», «прикрашений людина». Отже, Захід розуміє культуру як сукупність матеріальних і духовних результатів людської діяльності, а Схід включає в культуру такі її досягнення, які можуть прикрасити світ і людину, зробити їх більш витонченими, естетизували.

Говорячи про систему цінностей, слід зауважити, що західна культура характеризується орієнтованістю на цінності технологічного розвитку, на динамічний спосіб життя, на вдосконалення культури і суспільства. Західна культура закріплює конституційно такі пріоритети як значущість особи, ініціативність і творчість. Соціальна динаміка Заходу відрізняється хвилеподібністю, ривками, нерівномірністю. Заперечуючи старе, західна культура переживає трагічні процеси переходу до нового, ламаючи ціннісні системи, суспільно-економічні та політичні структури, орієнтуючись зовні. Західна культура створює техніку і технології, що опосередковують відносини людини з природою.

Східна культура в противагу західній поєднує старе і нове, не відкидаючи і не руйнуючи традиційне, а органічно вписуючись в нього. Зразки східної мудрості говорять про те, що удосконалити світ можна лише знайшовши цілісність і гармонію в самому собі. Східна культура прагне до гармонії з природою, до розвитку природним чином.

Ю. В. Качановський виділив п’ять основних рис, в яких проявляється своєрідність історичного розвитку Сходу:

1) більш сильна тенденція збереження общинних структур;

2) важлива економічна роль держави;

3) встановлення верховної власності на землю;

4) тенденція розвитку феодалізму без великого поміщицького господарства;

5) централізована, деспотична влада.

Тим не менш, слід зауважити, що багато країн східної культури, зберігаючи свою самобутність, демонструють і риси культури західного типу.

Як підсумок можна виділити типологічні риси східної і західної культур (А. Гудзовський, М. Шульман). Так, серед типологічних особливостей Заходу можна назвати:

• антропоцентризм;

• істина на службі людини;

• безмежна пізнаванності світу і познающая активність суб’єкта;

• вдосконалення світу відповідно до людських уявленнями і проектами;

• орієнтація на майбутнє;

• споживацьки організоване буття;

відсутність глибокої особистої релігійної віри.

Таким же чином спробуємо систематизувати типологічні риси культури східної:

• в основі світобудови – вища трансцендентна воля;

• людина на службі істини;

• наявність принципово непізнаваного і саморозкриватися активність об’єкта;

• зміна людини як частини світу відповідно до початкового, не людині належить задумом;

• орієнтація на вічність;

• духовно орієнтоване буття; конкретне особисте віросповідання.

Специфіка російської культури, її біполярність (між Заходом і Сходом) – одна з найбільш дискусійних проблем вітчизняної науки.

Локальні культури

Починаючи з глибокої давнини у свідомості людей завжди існувало протиставлення – «ми» і «вони», «свої» і «чужі», оскільки це було реальним відображенням дійсності. На зорі людської цивілізації, коли вільний

римлянин, наприклад, протиставляв себе раба, а грецький поет – окраїнного варвара, ні в кого не могло виникнути і думки про єдність людства.

Оскільки культура є загальнозначущий досвідом, вона завжди постає як досвід окремих груп або колективів людей. Людство довгі періоди свого розвитку існувало у вигляді різних спільнот в різних умовах. Тому в кожній з них складався свій власний досвід, відмінний від досвіду інших об’єднань. Людська культура завжди існувала як безліч різних культур.

У Новий час Великі географічні відкриття і сопутствовавшие їм процеси колонізації та розвитку мореплавання значно розширили уявлення європейців про світ. Виявилося, що різні народи можуть володіти рядом спільних рис, і при цьому мати істотні відмінності в культурі, моралі, способі життя, релігії і т. Д. Тому матеріалу для протиставлення країн, народів, регіонів, культур було більш ніж достатньо.

Виникнення поняття «культура» призвело до появи понять «окрема культура», «людська культура» як сукупність усіх цих окремих культур, а пізніше «окремі» конкретні культури стали називати локальними культурами.

Для науки на сьогоднішній день залишається не до кінця розкритим питання про те, які конкретно людські спільності послужили засновниками і носіями локальних культур.

Для відповіді на це питання необхідно розглянути історично співвідношення людських спільнот і локальних культур на різних етапах розвитку суспільства. Природно, воно було далеко не однаковим.

З точки зору О. Шпенглера, для кожної культури (наприклад, західноєвропейської) характерні особливі, тільки їй притаманні принципи і цінності; вона проходить періоди виникнення, розквіту, старіння і загибелі, і, отже, історія являє собою співіснування і зміну різних культур. А. Тойнбі показав, що в ході історії виникало безліч локальних цивілізацій, кожна з яких створювалася творчою меншістю і проходила ті чи інші життєві цикли. Шпенглер і Тойнбі грунтувалися в своїх теоретичних викладках на відмінностях між культурами і цивілізаціями – історичних, культурних, соціальних.

В основі цих концепцій лежить ідея самобутності розвитку окремої країни чи народу, їх абсолютної «несхожість»

на інші, непорівнянності розвитку цілих регіонів (Схід і Захід) або самобутності на рівні культур і цивілізацій. Звичайно, не можна не відзначити в якості сильної сторони концепцій локальних культур і цивілізацій те, що визнається різноманітність культур та їх оригінальність, специфіка. Але, в той же час, ці концепції заперечують спільність і єдність почав розвитку всесвітньої історії.

Говорячи про гносеологічних коренях концепції локальних культур і цивілізацій, відзначимо, що тут присутній одностороння інтерпретація, метафізична абсолютизація різноманіття людської історії.

В цілому ж слід сказати, що у культур і цивілізацій є не тільки відмінності, але й істотні спільні риси – те, що їх і роз’єднує, і об’єднує.

Локальні культури та їх специфіка являють собою одну з серйозних проблем сучасної науки. Найголовніший питання у сфері вивчення локальних культур полягає в необхідності виявити об’єктивні і суб’єктивні механізми і причини їх формування, причини специфічності цих культур. При цьому важливо не тільки виявити, в чому відмінність локальної культури від інших типів культур, але і чим локальні культури відрізняються один від одного (виділити загальне і специфічне). Звідси випливає ще одне питання, що стосується механізму виділення специфічного в локальних культурах, його аналізу, що допоможе класифікувати локальні культури по різних підставах.

Рішення перерахованих питань можливе через виявлення кореляцій (зв’язків, співвідношень та їх значимості) між географічними, соціальними, етнічними, конфесійними, політичними, економічними, екологічними факторами (математичний, статистичний аналіз), що дозволить визначити специфіку локальних культур конкретного регіону та індивідуальних особливостей культур. Дослідження специфічного в локальних культурах увазі також рух від загального до приватного, від визначення самого поняття «локальна культура», можливо, через регіональну специфіку до індивідуальних особливостей.

Посилання на основну публікацію