Структура давньогрецького храму. Типи ордерів

Класичний тип грецького храму називається периптером. Периптер — це прямокутна споруда, що з усіх боків оточена одним рядом колонади і складається із трьох частин: опистодома, наоса та пронаоса. Храм, оточений колонами у два ряди, має назву диптера. На відміну від ассирійських храмів та храмів давньоєгипетських, що вражали своєю монументальністю й масштабністю задуму, в давньогрецьких храмах більше уваги приділялося гармонійному поєднанню частин єдиного цілого і дбайливому виконанню найдрібніших його деталей. Поступово сама храмова споруда перетворюється на неповторний мистецький шедевр. Попри це давньогрецький храм не виділяється із навколишнього середовища, а стає лише центром неподільного цілого.

Головною складовою частиною давньогрецького храму є колона, форма якої зустрічається ще у стародавніх єгиптян. Вона складається із трьох частин: основи, стовбура та капітелі. Стародавні греки подарували людству три типи колон, або, як їх називають, ордерів. Слово “ордер” походить від латинського слова “ordo”, що в перекладі означає порядок. Тому цим словом називають порядок побудови колони, що відрізняє один її тип від іншого. Таким чином, у стародавніх греків було три типи колон, або ж ордерів: доричний, іонічний та коринфський (мал. 50), які визначали і стиль самої споруди.

Доричний стиль, що підкреслював простоту, міць та силу, уособлював чоловічий початок в архітектурі стародавньої Греції і з’явився чи не найпершим. Підставою для такого твердження є те, що навіть головний храм іонічних Афін — знаменитий Парфенон — було збудовано саме в цьому стилі. Доричний ордер розвивався у Пелопоннесі та у Великій Греції, проте сформувався як самобутній стиль у Малій Азії і на узбережжі Іонії. На відміну від двох інших ордерів, у доричної колони немає основи, вона міцно стоїть на трьохсхідчастому фундаменті. На відміну від мікенського мегарона, дорична колона звужується догори, проте у середній своїй частині є дещо товщою, ніж на кінцях. Саме таким чином стародавні греки досягали ілюзії еластичності, і колона здавалася рівною, незважаючи на те, що складалася з кількох блоків, уміло поставлених один на другий. Останній ефект досягався завдяки наявності каннелюр — вертикальних жолобків, якими був ніби порізаний стовбур колони. У доричному стилі були збудовані храм Зевса Олімпійського, храм Гери тощо.

Кам’яна основа храму називалася стереобатом. Дорична капітель була доволі простою і складалася з кількох виямок у вигляді кілець, подушки (ехіни) та плити, що мала форму квадрата (абаки). Колони тримали на собі також вагу чотирикутного антаблемента, який, у свою чергу, складався з архітраву (могутньої балки), фриза та карниза. Фриз складався із прямокутних підпор (тригліфів) та квадратних за формою плит (метоп), що чергувалися між собою. Карниз складався із плити, що була декоративно прикрашена жолобками для водозливу, які часто мали вигляд голови лева. Фронтони і метопи здебільшого прикрашали скульптурами та горельєфами на міфологічні сюжети. У центрі колонади знаходилася целла. Власне, це і був сам храм, у якому здебільшого не було вікон, тому світло до нього потрапляло через двері і там панувала напівтемрява. Первинно целлою називали невелику кімнату, в якій тримали припаси, тобто комору. Дещо пізніше так називали внутрішню частину культової споруди (храму, монументальної гробниці) або ж лише святилище — закрите приміщення, у якому знаходилося скульптурне зображення божества. Отже, у стародавніх греків целлою називали всі три частини класичного периптера. У стародавніх римлян целла — це та частина храму, що функціонально збігалася з наосом (частиною периптера) давньогрецького храму.

Іонічний стиль був більш витонченим, граційним та уособлював жіночий початок. Стовбур іонічної колони, на відміну від доричної, був стрункішим, обов’язково мав основу та своєрідну капітель з двома завитками — так званими волютами (мал. 51). В іонічному стилі було збудовано храм Афіни-Перемоги (Ніки-Аптерос), що розміщувався на території Афінського акрополя.

До коринфського стилю почали активно звертатися лише з IV ст. до н.е. У ті часи в Елладі широко використовували рослинні орнаменти, звертаючись до натуралізму, що надихалося ідеєю милування природою, її красою. Цим і пояснюється застосування форми акантового листя у капітелі колони, що виділяє її з поміж інших і чимось нагадує обплетену листям чашу. нфської капітелі. Коли одного разу годувальниця прийшла на кладовище до могили дитини, яка передчасно померла, і поставила кошик з іграшками, то навесні, коли художник Калімах проходив повз цю могилу, навколо кошика виросло листя аканта. Цей створений самою природою образ надихнув його на побудову нового типу колон. Серед науковців є прихильники ідеї, згідно з якою прообразом коринфського ордера була єгипетська колона, тим паче, що в добу еллінізму вилив давньоєгипетської культури на культуру Стародавньої Греції дещо посилився. Класична форма коринфської капітелі була представлена таким чином: два ряди (по вісім) листків аканту були розподілені навколо колони так, що в результаті довші листки чергувалися з меншими, створюючи своєрідний вінок, із якого виростали вісім вусиків, кожен з яких мав парну кількість завитків.

Посилання на основну публікацію