1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Культурологія
  3. Стародавній Схід в історії світової культури

Стародавній Схід в історії світової культури

Одна з центральних проблем розуміння стародавнього світу – осмислення різноманіття унікальності древніх культур, віддалених від нас в історичному часі і просторі. Безсумнівно, стародавні культури в сукупності своїх досягнень та їх значимості для сучасного світу утворюють якесь цивілізаційне єдність, ознаменоване переходом до землеробства і обробці металів, появою писемності, утворенням перших міст-держав. У даному контексті неповторність стародавніх цивілізацій бачиться в їх єдності, сукупності найважливіших ознак, «які надають їм принципові відмінності як від первісних культур, так і від цивілізацій, що прийшли на зміну» [36].
З висот сучасного цивілізаційного розвитку, у світлі ретроспективного (зверненого назад, назад) бачення стародавні культури знаходять значимість насамперед у своїх досягненнях, що послужили «цеглинками» для створення сучасного науково-технічного світу. Але є й такі підходи, в яких культура і цивілізація розводяться по самій своїй функції: культура виявляється способом існування етносу, подолання ним історичного простору, зазвичай на одній і тій же географічній площі. Цивілізація ж розглядається як технічна, інтелектуальна, моральна і т. Д. «Оснащеність» культури. В даному випадку, як це було вже в Шпенглера, на перший план виступають своєрідність і унікальність різного типу культур, що зберігають в часі своє історичне ядро ​​і співіснують, залишаючись непроникними один для одного.
Історична ретроспектива в цьому випадку виявляється зруйнованою, а будь розгляд історії світової культури в плані еволюційного (з революційними стрибками) механізму стає неспроможним. Більше того, універсалізм науково-технічного розвитку, що характеризує насамперед західний світ і відношуваний до всіх типів культур, сьогодні ставиться під сумнів, дозволити яке може звернення до далекого минулого, інваріантність культурного розвитку. Схоже, цю інваріантість усвідомлювали вже самі стародавні, зокрема греки – перші європейці, що зіткнулися з Давнім Сходом, з персами і розходилися з ними в оцінці людини і людської свободи, подорожуючи в Єгипет і дивуючись величі і монументальності єгипетських пірамід і всієї його культури.
У міру розвитку культури відбуваються зміни в способі життя людей. У IV тисячолітті до н. е. з’являються перші держави з владою царів (а не жерців), бюрократією, правовою системою, арміями, містами, писемністю, грошима. Все це знаменує перехід культури у форму цивілізації. Прийнято вважати, що перші цивілізації з’явилися на так званому «Сході». Це поняття в культурології є не географічним (хоча розрізняють Близький і власне Схід), а типологічних. Воно характеризує традиційний тип культури, що володіє загальними рисами, які визначають у своїй особливості регіонального та етнічного характеру.
Загальні риси, властиві (в тій чи іншій мірі) цивілізаціям Межиріччя, стародавніх Єгипту, Індії, Китаю, при всіх їхніх безсумнівних відмінностях, в протиставленні з культурою Заходу, були розглянуті в параграфі 1.9. А ось охарактеризувати відмінності культур Стародавнього Сходу і Стародавнього Заходу, що не протиставляючи їх один одному, дозволяє теорія осьового часу, що належить німецькому філософу і культурологу К. Ясперса, який вважав, що «осьовий час знаменує собою зникнення великих культур стародавності, що існували тисячоліттями». Вісь світової історії, вважав Ясперс, слід віднести до часу близько 500 років до н. е., до тих духовних подій, які відбувалися між 800 і 200 рр. до н. е. на всьому протязі від Заходу до Сходу. Саме тоді відбувся історичний поворот – з’явилася людина сучасного типу. Приходить кінець міфологічній епосі з її спокійною стійкістю, починається боротьба раціонального досвіду з міфом, виробляються основні поняття і категорії, якими ми користуємося по теперішній час, закладаються основи світових релігій. В Індії в цей час виникли Упанішади, жив Будда; в Китаї одержали розвиток могутні філософські школи, в Ірані вчив Заратустра, в Палестині виступали пророки, у Греції – «це час Гомера, філософів Парменіда, Геракліта, Платона, трагіків, Фукідіда і Архімеда» (див. вище, 1.3, К. Ясперс) .
Суть сталися майже одночасно в згаданих культурах змін полягає в деякому духовному осяяння (натхненні): перед людиною відкривається жах світу і власна безпорадність, він шукає нові відповіді на питання, раніше прийняті ним на віру, переглядає свої рішення, звичаї і норми. Індивідуальна свідомість грунтується на рефлексії, новий, справжній чоловік, виходячи за межі свого власного існування, здатний слухати і розуміти те, про що він не замислювався, і завдяки цьому відкривати в собі всі нові можливості.
Інтенсивне духовний рух Ясперс виявляє в трьох світах: Китай; Індія; Еллада і Близький Схід. Тут традиції минулого оновлювалися і розвивалися на основі індивідуального досвіду і раціональної свідомості. У той же час осьовий час ознаменувало зникнення тих величних стародавніх культур, в яких людина не досяг справжнього самосвідомості, як це сталося з єгипетській і вавилонській.
Звернення до концепції Ясперса дозволяє виявити, що відмінності між Сходом і Заходом не носять абсолютного характеру. Ті особливості, які дослідники звичайно знаходять в культурах Сходу – їх стійкість, нерухомість, традиціоналізм, – відносяться до їх доосевой періоду. І хоча традиції доосьового часу увійшли в культуру післяосьового, ці культури динамічно розвивалися. Їх ослаблення і занепад відзначається з 1500 р, коли «Європа вступає на шлях свого невідомого раніше просування вперед». При цьому самі східні культури виявляються несхожими один на одного у своєму ставленні до осьового часу, демонструючи різноманіття типів стародавніх культур, поліваріантність світового культурного розвитку. Західний світ не так відрізняється від Сходу у своїй полярності з ним, скільки несе її в самому собі, своєму самосвідомості. Радикальність, яку привніс в світ Захід у своєму тисячолітньому розвитку, буде краще зрозуміла в процесі відповіді на поставлене Ясперсом питання: «Мав чи Захід вже в осьовий час якимсь своєрідністю, слідства якого виявилися в наступну епоху? Чи закладено вже в осьовий час те, що пізніше явило себе в науці? Притаманні чи Заходу будь-які специфічні риси? »[37]

ПОДІЛИТИСЯ: