✅Скульптура і рельєфи Месопотамії

Як уже було зазначено, після заборони людських жертвоприношень в некрополях поряд із тілом небіжчика знаходились глиняні фігурки рабів. Таким чином, скульптура виступає двійником тіла, яке вона й заміняє. Тому скульптура мала бути індивідуалізованою, схожою на оригінал, тобто на того, кого вона зображувала.

Щоправда, форма не повинна стовідсотково відповідати моделі, бо індивідуалізувало скульптуру ім’я, яке на ній надписували. Оскільки світогляд месопотамців був налаштований на образ людини як істоти смиренної та богобоязливої, то статуї здебільшого зображували ïï у молитовній позі. Скульптурні образи царів та правителів мали функцію посередника між світом людським і богами, до яких зверталися у молитві, благаючи про допомогу або порятунок.

Статична фігура, яка фіксує молитовний стан, забезпечує, як вважали стародавні, безперервну молитву, що буде вічною.

Скульптурний образ фіксував людську фігуру, що стояла (у повний зріст) або сиділа. Скульптура, що стоїть у вільній позі з трохи виставленою вперед ногою та з притиснутими уздовж тулуба (або ж схрещеними на грудях) руками, була позбавлена будь-яких емоцій.

Як зразок може бути алебастровий образ великої співачки Ур Ніни з Марі (III тис. до н.е.) або ж уклінний образ фігурки з Ларси (XVIII ст. до н.е.), виконаний із бронзи, що зображає, найімовірніше, царя Хаммурапі й зберігається у Луврі. Здебільшого зустрічаються чоловічі зображення. Жіночі скульптури мали більш грубі форми. Особлива увага приділялася обличчю. Рогівка ока найчастіше виготовлялася з морської мушлі, а райдужна оболонка — з ляпіс-лазурі.

У результаті очі ставали непропорційно великими, викликаючи жаль та страх, і з’являлося враження, що вони ось-ось вилізуть з орбіт. Брови також інкрустувалися ляпіс-лазур’ю, а рот був стиснутий і не фіксував на собі увагу. Анатомічні характеристики тіла практично відсутні. Етнічні риси відбилися на скульптурному зображенні мешканців Месопотамії насамперед у великому м’ясистому з горбинкою носі та великій начисто поголеній голові.

Поряд зі скульптурними образами людей з Месопотамії до наших днів дійшли зображення тварин та істот з антропо-зооморфними формами (напівлюдські — напівтваринні образи):

  • “людина-бик”;
  • “людина-скорпіон”;
  • “людина-риба” тощо.

Яскравим зразком скульптур такого типу були скульптури ассирійської доби, що отримали назву шеду. Це були образи крилатих биків з людськими головами, що мали бороду і сприймалися месопотамцями як охоронці храмів, тому й розміщувалися по обидва боки від воріт царського палацу.

У Луврі до сьогодні знаходяться дуже цінні експонати — шеду з палацу Хорсабада, що датовані VIII ст. до н.е. Колосси мають по п’ять ніг, тому їх можна розглядати як в анфас, так і у профіль.

Символом божественності є тіара з рогами, що знаходиться на голові у кожного. Борода, традиційно для стародавніх, ототожнювалася з розумом, а образ бика був уособленням бога місяця Сіна.

Не менш популярними за часів Шумера були також рельєфні зображення. Здебільшого зображувані сцени мали символічний характер: бенкету (наприклад, стелла, на якій зображено святкування шлюбу Тамуза та Іннани), воїнські подвиги міфологічних героїв, улюблені сцени полювання на хижих тварин. Характерними особливостями давньосхідного мистецтва, що знайшли яскравий відбиток у рельєфі, був його оповідальний характер (детальна розповідь про вчинки зображуваного) та спроба відтворити образ людини таким, яким знає його розум, а не око.

За умови площинності зображення фігур (тобто відсутності об’ємності зображення) людську фігуру зображували з тричвертним або повним поворотом пліч, профільністю зображення ніг та обличчя, проте очі — у профіль.

Зображення тварин та птахів, відповідно до канону, домінували також профільні (мал. 16). Зображуване, що могло складатися з кількох регістрів (частин), мало “читатися” як розповідь за принципом писемного тексту, але знизу вгору.

Чудовий зразок — культова алебастрова посудина з храму богині Інанни з міста У рук (початок III тис. до н.е.), що знаходився в Іракському музеї Багдаду.

Не менш цікавим є й базальтовий “Чорний обеліск Салманасара III”, висотою близько 2 м, що був знайдений у Німруді, а нині зберігається у Британському музеї Лондона. Поверхня обеліску з усіх 4 боків має рельєфні зображення, що розповідають про воєнні походи та перемогу цього правителя над царем Дамаску Джазаелем. Крім скульптурних і рельєфних зображень Межиріччя залишило чудові зразки мозаїк, фрескових розписів та використання винайденого шумерами кольорового скла, помітно вплинувши на подальший розвиток світової культури.

Посилання на основну публікацію