Синкретизм первісної культури

На думку англійського антрополога Е.Тайлора, викладену вже у перших рядках його “Первісної культури”, “культура… складається в єдине ціле зі знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв та деяких інших здібностей і звичок, які засвоїла людина як член суспільства”1. Отже, первісна культура — це утворення, яке не можна розчленувати на окремі відносно самостійні види. Це нерозривний комплекс, який якщо й піддається внутрішньому членуванню, то лише у сфері теоретичного аналізу. Так, у первісному суспільстві:

— панувала колективна власність (право на отримання своєї частки продукту давала тільки належність до колективу);

— існувала лише ідеологічна мотивація до праці (примусу до праці не було, але не було й економічного стимулювання; саме цим і пояснюється те, що протягом багатьох поколінь матеріальне виробництво існувало без помітних змін);

— диференціація праці здійснювалася на основі не соціальних, а суто біологічних критеріїв — віку і статі.

Таким чином, специфічною рисою первісної культури є синкретизм (не-розділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися одне одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були поєднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв’язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення — магічні дії щодо забезпечення успіху, які, у свою чергу, включали елементи художньої культури (пісні, танці, живопис). Саме унаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Людина як біологічна істота була та й залишається дуже слабкою і беззахисною перед обличчям природи. Насправді, як довго вона може протриматися не-одягнена і неозброєна в пустелі, тайзі, океані, на 50 градусній спеці чи, принаймні, на 10 градусному морозі? У роду людського від початку не було і немає своєї біологічної ніші, вона повинна була сама собі її створити і робить це до сьогодні. Ворожості світу людина протиставила два суто людські способи виживання — цивілізацію (як спосіб зміни світу і забезпечення фізичного комфорту) та культуру (як спосіб пристосування до світу і забезпечення психологічного комфорту).

Проте, залишаючись біологічною істотою, людина є істотою соціальною. Поняття соціалізації дуже широке, воно охоплює цілу систему чинників, що визначають людину як істоту суспільну. Назвемо найголовніші:

— спосіб організації житла — на основі праці та в межах певного колективу;

— спосіб комунікації — мова і пам’ять;

— спосіб осягнення світу — раціональні знання та образне мислення;

— творчість — виготовлення знарядь праці, спорудження осель, облаштування побуту, зрештою — створення речей, що не мають прямого утилітарного призначення (прикраси, статуетки, малюнки);

— мораль — певні правила співжиття;

— спосіб продовження роду — шлюб та сім’я.

Отже, протягом первісної епохи з’явилися суспільні форми життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації (соціогенез), сформувалися мислення людини, її мова, світоглядні уявлення, людство розселялося по всіх континентах — закладався фундамент історії людства.

Посилання на основну публікацію