Римське красномовство

У Римі сенатські промови записуються з III ст. до н.е., вчителі риторики (спочатку греки) з’являються у II ст. до н.е. Розквіт класичного красномовства припадає на І ст. до н.е. Риторика стає актуальною в обох своїх функціях — як теорія красномовства і як популярний виклад основ етики. Риторична школа в Римі починає навчати мистецтву вести бесіду на різні теми — від теоретичних проблем філософії, питань про Всесвіт до конкретних юридичних справ.

Видатним теоретиком римського красномовства вважається Марко Туллій Цицерон. Суть своєї риторичної системи він виклав у трьох книгах: 1) “Про оратора ” — теорія ораторського мистецтва; 2) “Брут ” — книга, в якій подано ідеал оратора; 3) “Оратор” — історичний розвиток ораторського мистецтва. Силу оратора Цицерон бачить в умінні підкорити собі свого слухача. В “Ораторі” сформульовано вимоги, яких варто дотримуватися, щоб бути професійним оратором. Головні з них: широка філософська освіта, ерудиція, знання різних філософських систем, права, теорії ораторського мистецтва. Цицерон — не тільки блискучий теоретик красномовства, але й один із видатних римських ораторів.

Теорія римського красномовства найповніше викладена у працях Квінтиліана — римського оратора, вчителя красномовства. У своїй основній праці “Посібник з ораторського мистецтва”(12 книг) Квінтиліан формулює головні методи і прийоми ораторського мистецтва. Автор значну увагу приділяє і вихованню майбутнього оратора — ним розроблено низку педагогічних проблем, що знайшли відгук у педагогіці XVI-XVIII ст.

Для гарного оратора, зазначає Квінтиліан, необхідні такі природні якості, як увага, пам’ять, здатність до імпровізації, пристрасність. Однак природні індивідуальні ораторські здібності варто розвивати: немає досконалості там, де природі не допомагає праця. Велику роль відіграє тренування пам’яті, оскільки без цього ніяка вдала імпровізація неможлива: експромт — результат великої праці.

Посилання на основну публікацію