Предметний світ палеолітичної людини

Первісна епоха — це найдовший період в історії людства — від появи людини до появи державності. У різних народів тривалість цього періоду неоднакова, деякі навіть зараз живуть за умови первісності. Первісну історію людства науковці поділяють на древній кам’яний вік (палеоліт) і новий (неоліт), епоху бронзи, ранній залізний вік. Використовуючи цю періодизацію, дамо загальну характеристику розвитку матеріальної культури і мистецтва первісного суспільства.

У центрі предметного світу людини — знаряддя праці, серед яких найважливішими за соціальним значенням є знаряддя для виготовлення знарядь. Культурне значення знарядь праці полягає у тому, що саме в них постійно нагромаджуються у матеріалізованому вигляді соціальні та культурні досягнення усіх поколінь. Через знаряддя праці нові покоління людей залучаються до соціальних та культурних здобутків, включаються у соціокультурний процес. Створення цього механізму — один з найважливіших проявів культурогенезу.

Історія розвитку кам’яних знарядь стала тим керівним матеріалом, на основі якого була створена класифікація періодів палеоліту. Вони мають такі назви: шелъсъкий, ашелъсъкий, мустъерсъкий, оринъяксъкий, солютрейський і мадленський. Для шельського періоду характерна поява ручного рубила — універсального за призначенням кам’яного знаряддя листоподібної форми. Люди цього періоду — неандертальці — не були гігантами, але у них були ширші і міцніші кістки. Сила їх у багато разів перевищувала силу сучасної людини, вони в єдиноборстві перемагали левів1. У нижчих прошарках археологічних розрізів дна печер зустрічаються кістки звірів, але ніде не знайдено навіть ознак багаття або взагалі перебування людини. Вважається, що неандертальці прийшли в кількості кількох сотень (навряд чи тисяч) сімейств у Європу з однаковою культурою кам’яних знарядь так званого ашельського періоду (тут з’являються уже плоскі гострі уламки каміння у вигляді скребків та ножів)2.

Надзвичайно розвинуті надбрівні дуги, похилий лоб (який зрідка зустрічається і тепер), широкі кістки та надзвичайна сила робили неандертальців в очах археологів якимись недорозвинутими. Проте німецький професор Віхров довів, що індекс мозку неандертальців такий же, як і в сучасних європейців, тобто, в середньому 1500 г, в той час коли в сучасних дикунів він 1250 г.

Здоровий глузд примушує Еважати, що це могло бути вже в наступному поколінні або змінилося не більше двох-трьох поколінь, бо ніколи і ніде не зустрічалися два поховання одного й того самого періоду в одній печері. Поховавши померлого члена родини, сім’я покидала її, і поки жива була пам’ять про це, нова родина не поселялася у ній. Значить, кожний період максимально може охоплювати проміжок часу в декілька поколінь, тобто в декілька сотень років. А якщо говорити про десятки і сотні тисяч років для кожного періоду, то прийшлося б припустити цілком невірогідне припущення, що поховання у печерах здійснювалося якось у кожний період, тобто один раз в кожні 50 тисяч років, — а це цілковитий абсурд.
Третій період, мустьєрський, разюче відрізняється від попередніх двох індустрією каміння та побутом. Поза сумнівом, у цей період клімат у Європі дуже змінився: почалося таке різке похолодання, що багаття у печерах почали горіти безперервно, судячи з величезної кількості попелу як у самих печерах, так і біля входу до них. Якщо стоянки шельського та ашельського періодів знаходяться не тільки в печерах, але й під відкритим небом через теплий клімат, то стоянки мустьєрського періоду розташовані винятково в печерах. Знаряддя мустьєрського періоду виготовлені переважно з річкової гальки, вони напівок-руглі з одного боку. З’являються знаряддя з рогу та кістки, переважно гачки та списи з гачками для ловлення риби. Людина стає переважно риболовом.

Далі настає нова, вища фаза в індустрії каменю, притаманна пізньому палеоліту, в якому три періоди: оріньякський, солютрейський, мадленський1. Клімат знову змінюється, стає значно тепліше2, відбуваються суттєві зрушення саме у виробничій сфері. Передусім, зросла технологічна оснащеність первісних колективів3 за рахунок удосконалення прийомів обробітку каменю: розвивалася техніка розколювання, ретушування, розпилювання, шліфування. Від майстра вимагалася віртуозна точність: щоб виготовити, наприклад, кам’яний ніж, треба було вдарити понад 250 разів. Удосконалення знарядь призвело до поєднання в одному виробі різних матеріалів: каменю й дерева, каменю й кістки, кістки і дерева. Так виникли складні знаряддя, але рогові та кістяні речі не були такими гострими, як кам’яні; цей недолік було подолано винайденням так званої вклади-шевої техніки. Виникла й розвинулася техніка різьблення, завдяки чому з’явилися, скажімо, кістяні гарпуни та інші вироби, а також свердління, що дозволило відкрити принцип обертового руху, який пізніше було покладено в основу сукання нитки, коловороту, зрештою — винаходу колеса. Із застосуванням нових технологій відкрилися нові перспективи для розвитку індустрії кам’яного віку.

Але найграндіознішими були зміни побуту людей того періоду, які з’явилися вперше, — це громадські поселення, цілі серії штучних печер в одному місці.

У мадленський період кам’яні знаряддя майже не використовуються на полюванні і залишаються як

інструменти для вироблення знарядь з рогу та кістки. ‘ Засновник науки про палеоліт професор Мортільє не дав жодного визначення тривалості палеоліту, оскільки наукових геологічних даних немає, а є лише умовиводи. Французький геолог Пенк після Мортільє визначив палеолітичний період казковою цифрою у півмільйона років, що й фігурує досі в таблицях будь-якого археологічного музею. Пенк виходив із апріорного передбачення, що вюрмський льодовик міг розтанути тільки через сто тисяч років, за аналогією з таненням альпійських льодовиків. Друге апріорне судження, що мустьєрський період тривав стільки ж років, скільки й вюрмський льодовиковий період. Далі пішла проста арифметика та інші п’ять періодів дані вже по аналогії приблизно такі ж надзвичайні цифри, що в цілому і склало для палеоліту п’ятсот тисяч років. Зараз є багато даних, які свідчать про те, що вюрмський льодовик розтанув під час великої геологічної катастрофи, які відбулася у Європі в кінці мадленського періоду, коли загинули і всі неандертальці, і кроманьйонці, і вся фауна Європи, бо на той раз опускання літосфери Європи, Азії і Північної Африки стало катастрофою: літосфера опустилася нижче від рівня океану, який хлинув на сушу, і в теплих водах Гольфстріму швидко розтанув вюрмський льодовик. А коли літосфера піднялася, то настала відома в археології перерва в існуванні всього живого в Європі. Це був всесвітній (вселюдський) потоп, який охопив усю Європу, Сибір, західну частину Азії, Північну Африку, тобто загинули всі місця поселення тодішнього людства. За Біблією, це був суд Божий над розбещеним родом людським, і родоначальниками нового людства став Ной із синами. JУстановлюється громадський устрій життя, де є і глава общини, її вождь. Згуртованість родового колективу доводить складне полювання на бізонів, печерних ведмедів, биків, мамонтів, вовнистих носорогів. Мисливці заганяли тварину в ями-пастки, ущелини, прірви. Нечисленність (до ЗО чоловік) общин дає підставу припускати, що вони інколи поєднували свої зусилля і у великих полюваннях облавою. Під скелею біля Солютре у Франції знайдені скелети 10 тисяч диких коней.

З’являється спеціалізація праці, археологи знаходять майстерні кам’яних знарядь: до 10 тисяч знарядь в одній майстерні. Палеолітична культура сягає вершини свого розвитку, але ще не знає ні посуду, ні тканин, — і лише отвори, видовбані у великих каменях, є прототипами майбутнього глиняного посуду. Отже, найістотніші зміни в розвитку матеріальної культури відбулися саме на останній стадії — у пізньому палеоліті. Цей період в історії людства вирізнявся повним пануванням привласнювальних форм господарювання — мисливства, збиральництва та, пізніше, рибальства. За даними етнографії, община мала певну мисливську територію. Завдяки постійності сезонних міграцій стадних тварин первісна людина досконало орієнтувалася на місцевості, обираючи найбільш вдалі стратегічні місця для полювання.

Порівняно з раннім палеолітом у розвитку пізнього палеоліту відбувається ніби стрибок, що пояснюється тим, що в Європу у великій кількості прийшли кроманьйонці — люди, які різко відрізнялися від неандертальців та антропологічно у всьому подібні до сучасних європейців. Установлено, що не тільки на батьківщині людства, в Месопотамії, неандертальці та кроманьйонці жили одночасно, але й у Європі зараз знайдено скелети людей сучасного типу (кроманьйонців) у прошарках ашельського та мустьєрського періодів, тобто в ранньому палеоліті (1947 p., печера Фонтешевад у Франції). З богословської погляду це пояснюється тим, що в Європу прийшли деякі нащадки Сіфа, в додачу до нащадків Каїна, так званих неандертальців, які тоді жили в Європі. Вони прийшли не безпосередньо з їх прабатьківщини Месопотамії, а з якогось проміжного їх місцеперебування, найімовірніше, з Північної Африки, де зовсім недавно в пустелі Сахара було знайдено величезну кількість малюнків пізнього палеоліту на стінах печер та скель1. Палестинські ж розкопки останніх десятиліть та радіоактивний метод визначення віку кісток засвідчили, що древність їх не перевищує 8 тисяч років до нашого часу.

Астрономічні цифри палеоліту було взято довільно. Уся аргументація до цього часу грунтувалася тільки на часі танення вюрмського льодовика. Вважалося, що це надзвичайно повільний процес, але в такому разі “намиста” морен2 — межі льодовика — не існувало б, а морени були б усюди, але вони утворилися відразу по одні лінії і розташовуються до цього часу на межі цього вюрмського льодовика, що розтанув раптово.

Цим закінчується палеоліт і разом з тим історія палеолітичної людини та усіх видів живих істот у Європі. Настає період, який засновник науки про палеоліт професор Мортільє назвав перервою. У культурних прошарках вище палеоліту всюди лежить величезний прошарок пустих порід, звичайно глини та суглинків, без ознак будь-якого органічного життя, і це надзвичайно потужний прошарок порівняно з усіма наступними культурними прошарками: неоліту, бронзового та залізного віків.

Посилання на основну публікацію