Поняття “античний світ”

Період розвитку культури Стародавньої Греції та Риму в сучасній культурологічній літературі уже стало традиційним виділяти як цілісний і самобутній етап у становленні європейської культури, що отримав назву “античність”.

Слово “античний ” веде своє походження від латинського “antigus” і перекладається українською як “древній”, або “стародавній”. Нині практично у всіх посібниках з курсу “Культурологія” поняття античного світу включає ще й егейський період формування, розквіту та падіння крито-мікенської культури III—II тис. до н.е. Період у культурі як Греції, так і Риму від III тис. і до середини III ст. до н.е. характеризується політичною незалежністю і самостійним розвитком лише у межах взаємовпливів. Однак після 212 р. до н.е., коли упродовж другої Пунічної війни Рим захопив Сиракузи у Сицилії і поступово підкорив собі грецькі території, а потім (до 146 р. до н.е.) перетворив їх на римську провінцію, вплив культури переможеної Греції на переможця став більш суттєвим. Рим поступово увібрав у себе все те найкраще, що було створено греками упродовж віків, переосмислив та перелицював цей спадок на свій смак, а він був дещо іншим.

Уже в IV ст. н.е. антична культура поступово почала витіснятися новою — християнською за духом, а її крах припав на V ст. Здебільшого смерть античного світу пов’язують з перемогою християнського світогляду над світоглядом поганським (язичницьким). Проте не варто недооцінювати той розкол, що відбувся у колись могутній Римській імперії після смерті останнього видатного імператора Феодосія Великого і призвів до подальшого розподілу у 395 р. її земель між двома синами на дві частини — східну (імператор Аркадій) та західну (імператор Гонорій). Напад варварських племен довершив справу. Під їх ударами західна частина Римської імперії, не маючи матеріальних, фізичних та ідеологічних ресурсів, так і не змогла вистояти. Її долею стало падіння.

Аж до кінця XIX століття більша частина науковців сприймала античну культуру як цілісний процес розвитку найбільш виразної форми рабовласницького суспільства, якому були притаманні відповідні цінності, принципи і норми суспільного життя. Проте сучасні дослідження науковців у цій царині ґрунтуються на тезі, згідно з якою культура стародавнього Риму у своїх початкових позиціях (нормах, стандартах, ідеалах, базових ідеях), незважаючи на існування спільних для Стародавньої Греції та Риму тенденцій розвитку культури, має свої особливості і свою “фізіологію”. Ця обставина дає право виділити як спільні, так і відмінні риси між двома культурами, показати їх взаємозв’язок і провести порівняльний аналіз. Це ми і спробуємо зробити.

Посилання на основну публікацію