Писемність і наука Месопотамії

Одним із перших дослідників, що розпочав дешифрування дивного письма, яке увійшло в історію під назвою “клинопис” (мал. 8), був Георг Фридрих Гро-тефенд (1775-1853). Продовжив цю тяжку працю майор перської армії, а згодом британський посол у Тегерані англієць Генрі Кресвік Роулінсон (1810-1895). Що являло собою це письмо та якою була техніка його виконання? Здебільшого за матеріал для письма стародавні народи, що проживали в районі Месопотамії, з давніх-давен використовували глину. Спочатку шматок глини добре розминали, щоб отримати густе та в’язке тісто, а потім їй надавали здебільшого форму прямокутної плитки, довжина якої у півтора-два рази перевищувала її ширину. Потім вона мала трохи підсохнути, і коли ще не встигла висохнути, писали, використовуючи зазвичай загострену з одного краю тростину. Коли Г.Ф. Гротефенд почав вивчати ті дивні знаки, викарбувані на камені або зображені на глині, він звернув увагу, що знаки мали форму клина і були нерівномірної глибини: прямовисні були згори глибші, аніж унизу, горизонтальні були глибші зліва, аніж справа. Оскільки письмена нагадували клиноподібні знаки, то це дало підстави назвати їх клинописом. Таким чином, стародавні писали за принципом, що відповідає нашому способу писання: рядки були горизонтальні і починалися зліва направо і зверху донизу. До того ж це було “буквене” письмо. Наприклад, тексти, знайдені на території персепольського палацу, які вивчав Гротефенд, були написані трьома письмовими системами, і найпростіша з них нараховувала близько 42 знаків.

Про рівень грамотності населення говорити доволі складно, але відомою залишається та обставина, що не вміли читати та писати навіть деякі царі. У шумерів школа називалася е-дуба (тобто “будинок табличок”). Важливою особливістю давньосхідної школи III—II тис. до н.е. був її тісний зв’язок із царським палацом та храмом. Учителями там були переважно місцеві жерці та писці, і готували ці школи переважно писців і жерців для палацу й храму. Проте з часом храмові та царські школи поступаються місцем індивідуальним відвідуванням учнями писця у його будинку та общинно-приватним школам, що відкривалися у селах і містах. Навчалися у школі лише хлопчики упродовж 14-15 років. За час навчання вони мали оволодіти мистецтвом письма, навчитися читати, перекладати з шумерського на акадську, і навпаки, знати напам’ять шумерські граматичні терміни, володіти різними видами каліграфії, тайнописом тощо. Навчання було універсальним, синтетичним. Тому випускники школи мали навички складання юридичного та господарського документів, уміли керувати хором, грати на кількох музичних інструментах, володіли математичними, медичними знаннями1.

Дифузність (розсіяність) міфологічного мислення відповідала структурі первісного суспільства, у лоні якого воно і зародилося. Як відомо, для такого типу суспільства характерним була слабка диференціація на класи всередині общини. З часом тенденція до розшарування стала виразнішою і вимагала струк-турованого підходу. Проте міфологічність світосприйняття вела до протиріччя з новими типами практик рабовласницького суспільства, і це спонукало до створення каталогів, словників, енциклопедій, царських списків.

На території храмів та царських палаців з’являються перші бібліотеки. Першу на Стародавньому Сході систематичну бібліотеку зібрав ассирійський цар Ашшурбаніпал. Близько 20720 ассирійських табличок, що були знайдені у його палаці, донині знаходяться у Британському музеї. Царські писці відбирали з бібліотечних архівів Ашшура, Калаха та Ніневії важливі на їх погляд тексти і переписували, постійно дбаючи про поповнення бібліотеки. Центральну групу текстів складали ознаки незвичної поведінки людей, тварин, рослин, спостереження за рухом Сонця, Місяця, планет та зірок. Велика увага приділялася словникам – необхідним помічникам у процесі навчання. Значну частину текстів складали молитви, заклинання, ритуальні тексти, приказки, різноманітні байки та епічні твори. Наприклад, міф про створення світу, розповідь про Гільгамеша, поеми про Eppe, Етане та Анзу стали відомі світові саме завдяки цій віднайденій бібліотеці. Поряд з науковими трактатами, медичними текстами археологи знайшли прототип однієї казки зі знаменитого циклу “Тисяча та одна ніч”, що мала назву “Ніппурський бідняк”. Цікаво, що на табличках із цієї бібліотеки можна побачити “бібліотечний штамп”, який є ознакою царської власності.

Посилання на основну публікацію