Первісне мистецтво як спосіб осмислення світу

Найдавніше образотворче мистецтво є досягненням людини пізньої палеолітичної доби. Усі інші види мистецької діяльності, які не мають відбитку в археологічному матеріалі, виникли з настанням пізнього палеоліту. У мадленський період з’являються зображення тварин на стінах печер, намальовані природною фарбою сепією1. Коли в 60-х роках XIX століття у Західній Європі випадково знайшли перші печери з палеолітичним живописом, світ не повірив у їхню давність і сприйняв як витівку жартівника (мал. 1). Надто яскравими були

малюнки із зображеннями звірів, що аж ніяк не узгоджувалося з уявленням про життя давніх людей та їхньою примітивною технікою. Однак подальші дослідження спростували цю недовіру і збагатили історію культури новими відкриттями.

Найкраще і найповніше походження мистецтва розкривається відтворенням процесу становлення художнього образу. Так, археологічні комплекси раннього палеоліту, відомі під назвою “Ведмежі печери”, демонструють один із ранніх проявів розвитку художнього образу. Вони містять відсортовані людиною кістки мисливських тварин, які найповніше передають анатомічні особливості звіра. Це довгі кістки кінцівок та черепа печерного ведмедя. Кістки викладалися у темних важкодоступних місцях печер. Цілеспрямоване створення цих комплексів дає можливість вбачати в них демонстраційні об’єкти, що мали не лише обрядове, а й зображувальне значення. Наступний крок розвитку палеолітичного мистецтва — це так званий натуральний макет. Це своєрідне опудало, створене зі штучних матеріалів (зокрема глини) та мисливських трофеїв. На цьому етапі розвитку вже присутні елементи умовності, тобто того головного, що є підґрунтям будь-якого виду мистецтва. З появою найдавнішої скульптури досягається нова якість — штучно створені людиною предмети за силою емоційного впливу на неї заміняють реально існуючі предмети. Це умовне подвоєння світу, створене творчою уявою самої людини.

Таким чином, творчий процес завершується повною перемогою умовного начала над натуральним і в своїй цілісності створює підґрунтя мистецтва — художній образ. Поява художньої творчості була значним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв’язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Воно не було “чистим мистецтвом” і, виконуючи різні функції — обрядово-магічні, практично-пізнавальні, знаково-комунікативні — вирізнялося синкретизмом — відсутністю чіткої межі між художньою та життєво-практичною сферами людської діяльності. Синкретичність також виражалася у відсутності чіткої жанрово-видової структури.

Фігуративне мистецтво первісної доби можна розділити на дві групи:

1) монументальне мистецтво — зображення на стінах печер, у гротах або на скелях;

2) мистецтво малих форм, мобільне (переносне) мистецтво, до якого належать фігуративнї зображення, виготовлені з каменю, кістки, рогу, бивня мамонта.

Як у монументальному, так і в мобільному мистецтві реалізм співіснував зі схематизмом — умовними зображеннями. Так, одна лінія, довершений штрих втілювали профіль жінки або звіра. Схематичні статуетки жінок домінують у мистецтві палеоліту за своєю чисельністю та широтою розповсюдження. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами “. Очевидно, що основна ідея цих зображень — ідея родючості, продовження роду. Вчені пов’язують їх з культом жінки-праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії.

Фігуративне мистецтво широко представлене образами людей та різних тварин. Зображення людей і тварин у різних формах, із застосуванням певних знаків та геометричної орнаментації становлять стабільний художній репертуар, демонструючи єдині домінанти світогляду, високий рівень образного мислення та сприйняття. На відміну від фігуративного мистецтва, яке було розвинене тільки у деяких регіонах, декоративне мистецтво набуло широкого розповсюдження майже по всій території сучасної України на етапах пізнього палеоліту. Різноманітні типи декоративних виробів знайдені на 23 стоянках. Серед них домінують прикраси одягу, тіла, виготовлені з різних природних матеріалів: каменю, зубів тварин, бивнів мамонтів, кістки.

Отже, мистецтво виникає з реальних потреб життя і є одним із способів осмислення світу. Тому й не дивно, що більшість вчених пов’язує появу в людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними уявленнями. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або “освіжать” новим розфарбуванням зображення тварин чи рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися.

Після палеоліту настає цілком нова ера: повністю зникли неандертальці, зникла і вся попередня фауна. У Європу приходить африканська фауна, тому сучасна європейська фауна не виділяється в особливу групу, повністю входить до африканської зоологічної групи. Але найголовніше — в Європі абсолютно нові люди. Це вже висококультурні племена у вовняному одязі, витканому на ткацьких верстатах, з музичними інструментами в руках. У них є храмові споруди — кромлехи, спорудження яких до цього часу є загадкою. Грандіозні монотонні глиби у вигляді кільцевої (символ вічності) колонади стоять навколо жертовника єдиному Богу (мал. 2). В Україні знайдені кургани, оточені кромлехами.

Період потепління, унаслідок якого Європа майже повністю звільнилася від льодовиків, збігається з кризою мисливського господарювання, яка була пов’язана зі зникненням великих стадних тварин. Він збігається з голоценом — періодом геологічної сучасності, а за археологічною періодизацією — з мезолітом, тобто середній кам’яним віком. Це час полювання з луком. На перше місце виходить індивідуальна майстерність мисливця. У людини з’являється помічник — собака, перша приручена нею тварина. З настанням голоцену змінився і збагатився рослинний світ, значну територію України вкрили гаї та ліси, тому люди активніше вдавалися до збиральництва. Після танення льодовиків з’явилися великі водні простори, і саме за мезоліту були винайдені рибальський гачок, човни-довбанки; рибу почали ловити сітками, бити її гарпунами.

Одна з культур мезоліту – маглемозе — була розповсюджена на території теперішніх країн Північної Європи. Найдавніша стоянка маглемозе — стоянка Стар кар — в Англії датується 8 тисячоліттям до народження Христа. Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З’являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.

На добу мезоліту, певно, припадає формування племені як етнічної спільноти, тобто протоетносу. Соціальна організація ускладнюється, а сукупність родових общин, пов’язаних спорідненістю, шлюбними та дружніми стосунками або сусідством, складала протоетнос. Його характеризували такі чинники:

— спільна територія проживання;

— спільна або подібна мова;

— усвідомлення власної спорідненості та відмінності від інших спільнот.

Письмо, без сумніву є однією із найкоштовніших цінностей у скарбниці культури людства. Історії його становлення варто приділити увагу. Першим було так зване предметне письмо. Запам’ятати силу силенну усілякої інформації, а потім передати її наступним поколінням не фіксуючи у формі знаків або символів досить складно. Відповідну інформацію за асоціацією можна закріпити за предметом, який стане носієм цього нового вмісту, своєрідним знаком. Зразком такого письма може виступати символ. Символ — це знак, що має подвійний зміст, бо окрім власного несе у собі зміст вторинний. Коли жінка на правій руці носить каблучку, вона оповіщає про те, що заміжня. Чорне вбрання вказує на траур (у сім’ї нещодавно хтось помер). Вузликове письмо з’явилося у свій час у інків і було відоме під назвою кіпу. Воно характеризується тим, що вузлики, які зав’язуються шнурами разного кольору та різної довжини на основному шнурі, фіксують і передають зміст сказаного, відповідну інформацію. Як відомо, кожне усне повідомлення має зовнішню (звукову) і внутрішню (змістовну, смислову) форму. Сучасне письмо переважно передає форму звукову через яку читач осягає зміст. Проте у витоках письма в історії людства знаходиться саме змістове. Коли окремий знак гшсьма передає якусь думку, що відповідає реченню (а не слову, складу або букві), то таке письмо називають ідеографічним. Малюнкове ідеографічне (піктограма) письмо виникає на основі предметного і межа між ними дуже тонка. Прикладом може слугувати вивіска із зображенням зеленого хреста на білому тлі, яка вказує, що в цьому приміщенні є аптека. Стародавні єгиптяни, коли зображували чоловіка із високо піднятими руками, вкладали у цей знак зміст «молитися вічному», що пізніше стало знаком душі «ка». Зображення ока фіксувало зміст «бачити», зображення ніг означало «йти». Так поступово формувалося ієрогліфічне письмо, кожен знак якого міг передавати склад, слово і навіть ціле речення. З часом знак, якай передавав зміст відповідного слова, почав закріплювати за собою звук першої приголосної букви слова, з якої воно починається. Ці зміни сприяли поступовому формуванню фонетичного (звукового) письма, у якому кожна літера передає значення лише одного звуку. У часи палеоліту функціонували лише предметна та піктографічна форми письма.

Активна діяльність людей призвела до виснаження природних ресурсів, зокрема, до винищення звірини. Це змусило первісні колективи шукати нових засобів пристосування, що й відбиває нова доба — доба неоліту, нового кам’яного віку. Він охоплює орієнтовно 6-4-те тисячоліття до н.е.

Відбулося докорінне перетворення життя людства, пов’язане з переходом від привласнювальних форм господарювання (мисливства, рибальства і збиральництва) до відтворювальних (землеробства та скотарства). Цей кардинальний переворот в історії людства докорінно змінив усе життя людей і викликав зміни в усіх його сферах: господарстві, побуті, соціальній організації, світосприйнятті, культурі в цілому. З цього часу життя набуло значної стабільності, а історичний процес — динамічності. Ось чому англійський археолог Г.Чайлд позначив це терміном “неолітична революція “.

За словами В.Вернадського, винайдення землеробства визначило все майбутнє людства. Завдяки землеробству та скотарству з’явилися небачені перспективи для збільшення кількості їжі, можливості контролю за її виробництвом. Землеробство дало людині нові продукти харчування — зерно, боби, овочі, фрукти, приправи, зрештою — борошно, крупу, олію, а відтак і хліб, каші тощо. Найголовніше, що воно давало стабільний продукт. Скотарство не лише постачало м’ясо та жири; з часом люди навчилися доїти худобу й виготовляти різноманітні молочні продукти. Худоба давала шкури (вівці ще й вовну), а з певного часу вона стала помічником людини у її тяжкій праці: її запрягали у плуг, щоб зорати поле, у віз, щоб перевозити вантажі, на ній їздили верхи. З кісток тварин, як і раніше, виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, ними й топили. Виникає стабільна осілість, що дає можливість для поліпшення побуту. Невпізнанно змінюється життя, адже перехід до землеробства і скотарства супроводжується цілою низкою винаходів. У побуті, а також для потреб різноманітних виробництв активно починає використовуватися глина. Нею обмазували стіни будівель; згодом їх почали зводити з цегли-сирцю, а ще пізніше — з випаленої глини; з глини виготовляли речі домашнього вжитку і ритуального призначення.

Серед важливих досягнень неоліту було винайдення глиняного посуду, адже саме цей винахід докорінно змінив спосіб харчування людей (приготування їжі, її зберігання та консервування). Добротні глиняні оселі, яскраво оздоблений посуд і прикраси — ця тріада, за визначенням російського вченого В.Массона (1989), є характерною рисою усіх ранньоземлеробських суспільств.

Ще одним здобутком цієї доби є винайдення прядіння і ткацтва. Спочатку з цією метою використовували волокна диких рослин — конопель, кропиви, льону, лико дерев. У 7-му тис. до народження Христа в Передній Азії було окультурено льон, а пізніше в Індії — бавовну. Тоді ж, певно, було винайдено плетіння гачком.

У суспільному житті на перше місце поступово висувається сім’я, яка володіла ділянкою землі, худобою, садибою і господарським реманентом. На ґрунті осілості, зміцнення сімей, нових форм власності розквітає інститут роду, який перетворюється на генеалогічний. В його основі — відлік спорідненості — генеалогія. Залежно від того, по якій лінії вели відлік спорідненості, рід міг бути батьківським чи материнським. Настає розквіт родового ладу.

Оптимальний розмір родової общини визначався логікою життя — наявністю придатних для обробітку земель, угідь для випасу худоби, полювання тощо. За необхідності споріднені роди виявляли солідарність — під час захисту своєї землі чи в разі якогось лиха. Сукупність общин, пов’язаних родовими, шлюбними та соціальними зв’язками, складала вождівство, або плем’я.

На цьому етапі зникли хронологічна, культурна одноманітність, у різних географічних зонах Землі розвиток пішов різними темпами і різними шляхами. У так званому родючому півмісяці (Єгипет, Південно-Західна Азія, узбережжя Перської затоки) зміни відбувалися прискорено. На Півночі ж, навпаки, племена довго залишалися на тому ж самому рівні розвитку. Уже помітні дуже яскраві місцеві особливості, що дозволяють відрізнити неоліт Єгипту від неоліту Межиріччя, неоліт Європи від неоліту Сибіру.

Настання нової доби — з новим життєвим устроєм, новим побутом, новими віруваннями й естетичними уподобаннями — яскраво уособлює поселення Ча-тал-Хююк площею 12 га. Це своєрідна духовна столиця ранніх землеробів Центральної Анатолії (територія сучасної Туреччини). Його щільно забудовано невеликими оселями з цегли-сирцю, серед яких є й святилища, оздоблені мальовничими сценами та глиняними рельєфами. Тут неначе зійшлися дві ідеології: давня, мисливська, яку передають намальовані сцени полювання, і нова, землеробсько-скотарська, втілена у рельєфних зображеннях, статуетках та орнаментах.

Відтворювальне господарство було наслідком творчого злету людини. Розширення меж пізнання світу демонструє духовна творчість: збільшилася кількість та асортимент мистецьких виробів, ускладнилася технологія їх виготовлення, з’явилися нові форми художньої культури, специфічні для кожного регіону проживання. Усе це стало наслідком розширення сфери людської діяльності, більшої її диференціації, ускладнення соціальної структури, а згодом і появи елітарного мистецтва, професіоналів.

Слід зауважити, що основу мистецтва неоліту становить декоративно-прикладне. З’явилися нові символи: хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворилися на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. Люди цієї доби прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев’яні вироби прикрашалися різьбленням, за розфарбованими глиняними статуетками можна визначити особливості тканини. Численними були особисті прикраси: намиста, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. У неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті.

Саме орнамент є особливо яскравим свідченням зрушень у свідомості землеробських народів, на противагу мисливським. З цього погляду орнамен-талістика є близькою до письма. У ній закодовано уявлення про будову світу, певні способи єднання з ним, схиляння природних сил на свій бік для захисту від ворожих. Для досягнення прихильності цих сил і виконувалися ритуали. Люди бажали простих речей: доброго врожаю, приплоду худоби, власного потомства тощо. З глибини тисячоліть приходять такі землеробські свята, як свято першої борозни, снопа першого й останнього (зажинки й обжинки), вигону худоби на пасовиська після зимівлі тощо.

Своєрідним духовним центром неолітичного населення степової смуги України є Кам’яна Могила неподалік від Мелітополя. Вона має природне походження не зовсім зрозумілого характеру: це нагромадження кам’яних брил, обриси яких самі по собі нагадують якісь реальні чи чудернацькі образи та утворюють гроти й навіси. Це місце, починаючи з доби палеоліту, використовувалося для проведення всіляких обрядів. Упродовж тисячоліть тут створено своєрідну художню галерею. На камінні вирізьблено зображення тварин, людей, різноманітні знаки — кола, лінії, ромби, решітки тощо. Кам’яна Могила, можливо, була гігантським святилищем, адже тут маємо не лише зображення “поранених” тварин, що символічно відтворюють процеси полювання, а й зміїв, драконів, птахів, биків, які уособлювали небесно-земні стихії.

Отже, трансформація в образотворчому мистецтві, що відбулася за неолітичної доби, свідчить про активність світосприймання, про нові можливості мислення — мислення, яке не копіює природу, а передає її символами. Відтворювальне господарство активізувало свідомість людини, тому вся її діяльність оповита ритуалами. У цілому ж значення неолітичної революції полягає у тому, що вона заклала матеріальні передумови для розкриття нових творчих можливостей людини, для формування нових суспільних відносин. На ґрунті відтворювального господарства з’являються можливості для отримання надлишкового продукту, що з часом призводить до соціальної та майнової диференціації.

Наступна доба енеоліту, або мідно-кам’яного віку (4-3 тис. до н.е),

принесла низку нових відкриттів, які надали надзвичайного динамізму розвиткові первісного суспільства. Це насамперед освоєння міді та золота, зародження орного землеробства з використанням тяглової сили бика, поява колісного транспорту, винайдення гончарного горна, ткацького верстата.

Посилання на основну публікацію