Особливості функціонування мистецьких канонів

Художня культура Єгипту має окремі незмінні характеристики упродовж усієї історії цієї давньої країни: мистецтво Єгипту ніби втілювало ідею могутності та вічності, воно було монументальний. У цьому мистецтві культивувалася традиція і досить велике місце посідав канон — система стилістичних та ієрогліфічних норм, що визначають особливості культури, а в мистецтві задають норму тлумачення художнього образу і визнаються як зразок для наслідування.

Давньоєгипетське мистецтво було канонічним. Канон формувався та закріплювався шляхом багатовікового відбору і переважно у зв’язку з культами влади й потойбічного існування. Давньоєгипетський канон вирізняється підкресленою естетизацією математичного, зокрема геометричного, начала. Інші його характерні риси: 1) сувора систематичність та взаємозв’язок усіх елементів; 2) гармонічне поєднання зображального ряду та елементів ієрогліфіки; 3) математичну і водночас символічну основу канону становили пропорційні співвідношення.

Перші археологічні знахідки у долині річки Ніл, що належали людині, яка уже активно використовувала мідь і навіть залізо, відповідали землеробський культурі так званого додинастичного періоду розвитку Стародавнього Єгипту. Він датується V-ІУтисячоліттями до н. е. Цим часом датуються керамічні вироби з використанням червоної та чорної фарб, прикрашених образами рослин, тварин (крокодилів, левів, слонів), або ж абстрактним орнаментом (колами, решітками або ж хвилеподібними лініями), що виконувався переважно білою фарбою. Тоді ж з’являються і перші рельєфні зображення, здебільшого на камені, які прикрашали як ритуальні предмети, так і ужиткові. Для меморіальних стелл і туалетних палеток звично використовували шифер та алебастр. Проте провідним напрямком у розвитку мистецтва стародавніх єгиптян стала архітектура з її яскраво виразними рисами монументалізму уже на зорі її формування.

Посилання на основну публікацію