Особливості давньоримської скульптури

За переказами, перші скульптури у Стародавньому Римі з’явилися ще за часів царювання Тарквінія Гордого. Матеріалом для них тоді була глина. Саме глиняні скульптури прикрашали дах храму Юпітера, що був збудований на Капітолійському пагорбі. Бронзу римляни почали використовувати дещо пізніше, ніж греки. Це сталося лише у V ст. до н.е. Однією з відомих найдавніших бронзових скульптур була статуя богині плодючості Церери. У V-IV ст. до н.е. в Давньому Римі з’являються скульптурні образи не лише богів, але й знаних вельмож — сенаторів, консулів та їх предків, що розміщувалися згідно із законом на Форумі.

На відміну від стародавніх греків, римський скульптурний портрет був біяьш пов’язаний із культом предків. Існував давній звичай знімати з померлих посмертні воскові маски. Потім вони зберігалися поряд зі скульптурками пенатів та ларів у спеціально підготовленій для них кімнаті будинку, з якого виносилися лише на час урочистих поховань члена роду і слугували своєрідним показником його знатності. Саме ця обставина зумовлювала необхідність портретної схожості образу із зображуваним. Скульптура повинна була прославляти людину і її нащадків.

Вагомий вплив на формування римського портрета мали як етруська, так і грецька спадщина. Вплив останньої ставав особливо помітним з кінця III ст. до н.е., коли римляни, захопивши грецькі міста, грабували їх і вивозили усе, що заслуговувало на увагу. Як трофеї до Риму вивозилися і скульптури. Потрапивши до столиці імперії, вони виставлялися як на форумі, так і у храмах, приватних міських будинках, парках. Таким чином, з часом давньоримська скульптура отримує ще одну функцію — вона стає обов’язковим елементом інтер’єру.

Для періоду Ранньої Республіки ще залишається характерним механічне копіювання портретних рис конкретної людини. Прикладом може бути бронзова скульптура, що стала відомою під назвою “Оратор”.

Розквіт реалістичного портрета римських майстрів, серед яких було немало відпущених на волю з рабства греків (наприклад, грецький майстер Стефан), зазнав найвищого розквіту в І ст. до н.е. Цим часом датуються добре відомі портрети Помпея, Цицерона, Цезаря. Вражають своєю величчю знамениті барельєфи на Марсовому полі, що прикрашали стіну, яка оточувала Жертовник

Миру (9 р. до н.е.). Його було збудовано на честь перемог Великого Августа в Галлії та Іспанії. Елліністичний дух відображено як на барельєфах, що прикрашали арку Тита, так і на скульптурних портретах Андріана та Антонія ІІія.

В епоху Ранньої Імперії домінують парадний та офіційний портрети. Яскравим зразком останнього є скульптурний портрет імператора Августа (мал. 43). Август зображений в образі полководця з високо піднятою рукою, у якій він тримає жезл. Скульптору вдалося віртуозно передати величний спокій, урівноваженість композиції. За час правління династії Флавіїв (друга половина І ст. н.е.) у скульптурі майстрам вдається поєднати яскраву індивіду-алізованість із точністю виразу неповторного людського характеру. Такими є портрети Вітеллія та Веспасіана, якому приписують відомий вислів: “Гроші не пахнуть”.

У римських портретах доби Пізньої Імперії з’являються нові тенденції, пов’язані із зовнішнім спрощенням художнього образу і появою експресивних, пафосних, емоційних елементів, що свідчили про занепад індивідуалістичної античної доби.

Посилання на основну публікацію