Особливості давньогрецької релігійної свідомості

1. Антропоморфність зображення давньогрецьких богів. Стародавні греки уявляли і зображували своїх богів такими, якими бачили самих себе, тобто у людський подобі, з притаманними їм пристрастями, почуттями, емоціями. Проте, на відміну від людини, давньогрецький бог був безсмертним і могутнім, мав надлюдську силу.

2. Між світом людей і світом богів не було прірви. Своєрідною ланкою у цьому ланцюгу, посередником між людиною та богом був образ героя — смертного, як і всі люди, але наділеного особливими талантами та силою. Герої були народжені від союзу смертних з безсмертними. Найбільшою повагою користувався мужній і благородний Геракл, якого у римській культурі вшановували як Геркулеса.

3. Як перша, так і друга обставина, на відміну від давньосхідних (Єгипет, Месопотамія) культур, зумовила відсутність особливої корпорації або закритого класу жерців. Посада жерця у Стародавній Греції, поза усяким сумнівом, була почесною, але не наділяла його владою і не вимагала обов’язкової участі у проведенні обрядів та ритуалів.

4. Нарешті, ще одна риса, що визначала особливості давньогрецької свідомості: світом смертних і безсмертних керувала безлика сила Доля — Ананка (мати мойр — розпорядниць долі: Клото, Лахесис, Атропос). Цей світ стародавні греки називали Космосом (від давньогрецького “cosmos” — порядок, світ, прикраса), що протистояв Хаосові, тобто безладдю.

Свого часу давньогрецький історик Геродот (V ст. до н.е.) писав: “Визначеного долею не може оминути навіть бог”. Пізніше, у період еллінізму, той статус, який мали мойри, отримала богиня Тюхе, а в римлян — Фортуна (випадок, зустріч) і Феміда — сліпа богиня правосуддя, яку зображували із зав’язаними очима. Для стародавнього грека уроки долі демонструють не зовнішню випадковість, а внутрішню закономірність, тобто те, іцо мало відбутися, обов’язково відбудеться. Наприклад, в історії святотатства Мільтіада уже згаданий історик Геродот вважає винною не жрицю Тімо, а все ту ж долю. Тімо лише підштовхнула його до зла, а усе відбулося так, як мало відбутися. Подібних прикладів у давньогрецькій міфології, легендах, трагедіях можемо знайти чимало. Ця обставина дає підстави антикознавцям констатувати: у греків відсутнє усвідомлення відповідальності кожної конкретної людини за свої вчинки перед своєю совістю, а є лише перед законами суспільства, що утверджують статус культури сорому.

Посилання на основну публікацію