Основні риси постмодерного суспільства

Індустріальне суспільство трансформується в суспільство постіндустріальне. Людина є суб’єктом культури; з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального його місце і роль в системі виробництва різко змінюється, змінюються і соціокультурні характеристики соціуму. Руйнування класичної моралі, крах звичної картини світобудови, повне розмивання загальнообов’язкових колись підвалин філософії, мистецтва, теорії науки – всі ці процеси протікають в промислово розвинених країнах Заходу одночасно з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального.
Все це є передумовою формування нового світогляду – постмодернізму. У зв’язку з цим в середині ХХ ст. відбулися кардинальні зміни в характері західної культури – стверджується особливий тип світобачення, орієнтований на формування такого життєвого простору, в якому головними цінностями стають свобода у всьому, спонтанність діяльності людини, заперечення норм і традицій, відмова від авторитетів, правил, і особливо від всезнання «законодавчого »розуму. Зростає невизначеність життя, її ігровий початок, вседозволеність, ірраціоналізм. Різко падає роль пошуку закономірності, зростає інтерес до повсякденності, життя «тут і зараз», новизни як такої. Руйнується єдиний стиль культури, розцвітає культурний плюралізм.
Ця нова культура виростає з перетворення характерних для класичного європейського індустріального суспільства систем, що зовні детермінують життя особистості. Людина не хоче бути елементом технологічної, економічної чи політичної систем, де його жорстко визначається зовнішніми стосовно її особистісної культури якостями. Ця жорстка детермінована схема не просто слабшає – виникає принципово нова ситуація, що означає, що соціально-економічний розвиток залежить від стану духовного світу особистості, від її розвитку і соціокультурної спрямованості.
Подібна ситуація обумовлена ​​не тільки глобальними загрозами існуванню людства, а й докорінно переворотом в системі відносин «людина – виробництво». Сучасна економіка має все більш інноваційний характер. Це означає, що матеріальні і речові фактори виробництва перестають бути основним носієм цінностей, тому що застарівають кожні три-чотири роки. Знаряддя праці, машини, верстати, виробничі лінії змінюються буквально на очах. Головним чинником відновлення виробництва та одержання прибутку людина, його інтелектуальні та творчі можливості. Розвиток особистісних якостей, творчих здібностей і можливостей, виховання висококваліфікованої робочої сили стає найбільш вигідним вкладенням капіталу. У результаті суспільний суб’єкт здобуває все більшу незалежність від базису, його свобода наростає. У сучасному суспільстві людський вибір на основі «інтерпретівного» Розуму виявляється вирішальною детермінантою соціально-історичного розвитку.
У культурі ХХ ст. відбувається зміцнення, розвиток і домінування поділу масової та елітарної культури, насамперед художньої. Якщо до кінця ХIХ ст. народ задовольнявся культурою «фольклорної», то з швидким зростанням «середнього класу» ситуація кардинально змінюється. У містах з’являється велика кількість людей, які мають деякий вільний (після роботи на заводі, в магазині) час і гроші для розваг і відпочинку, для споживання доступних їм за якістю (складності сприйняття) і ціною художніх творів.

Посилання на основну публікацію