Основні функції культури

Функція соціалізаціції є базовою, оскільки лише у процесі набуття людиною відповідних принципів, стандартів, норм поведінки, соціальних орієнтирів та ідеалів вона стає повноцінним членом суспільства.

Аксіологічна. Культура як система цінностей формує у людині певні ціннісні орієнтири і потреби. Людина, сприймаючи певну річ або явище, дає їм позитивну чи негативну оцінку.

Трансляційна та інформативна. Відомо, що соціальний досвід попередніх поколінь не може передаватися генетично, спадково. У культурі виявляються соціальна спадковість людства, його пам’ять. Опредмечуючись у тих чи інших знакових системах (усних переказах — у давнину, пізніше — у літературній мові, нотах, у “мові” науки і мистецтва), соціальний досвід попередніх поколінь розп-редмечується і сприймається новими поколіннями. Тобто соціальний досвід передається, транслюється як вертикально (від попередніх поколінь до нових), так і горизонтально (обмін духовними цінностями між народами).

Завдяки культурі нові покоління мають можливість використати духовний досвід, накопичений предками. Окремому індивідуумові немає необхідності випробовувати все на власному досвіді. Його індивідуальний досвід певною мірою можна замінити результатами досвіду попередників.

Інформативна функція культури дозволяє людям здійснювати обмін знаннями, навичками, вміннями, здібностями, які неоднакові як у середині одного покоління, так і між представниками різних поколінь.

Комунікативна. Люди постійно спілкуються і через спілкування передають культурні досягнення. Спілкування може бути як безпосереднім (пряме засвоєння надбань культури), так і опосередкованим (спілкування реалізується через засвоєння культурної спадщини).

Спілкування між людьми здійснюється за допомогою різних знакових систем, “мов” (у широкому значенні цього поняття, яке розкривається у спеціальній науці — семіотиці). Кожна нація має не тільки свою словесну мову, але й мову жестів, танцю, музики тощо, а також свою мову ритуалів, правил поведінки і норм спілкування.

Регулятивна. Культура регулює взаємини та взаємодію людей. Ця функція реалізується за допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації у суспільстві.

Пізнавальна або ж гносеологічна. Кожна конкретна історична епоха фіксує результати пізнання навколишнього світу. У такому разі подається цілісна картина світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього відображення.

Культура — це самосвідомість соціальних груп населення, націй, народностей, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби й інтереси, свої особливості та місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Світоглядна. Культура синтезує у цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особистості — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінювальних, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який людина включається у різні сфери соціокультурної регуляції та трансляції накопиченого людством досвіду.

Виховна. Культура не лише пристосовує людину до певного природного і соціального середовища, не тільки сприяє її соціалізації, вона ще й виступає універсальним чинником розвитку людини, людства.

Отже, поняття “культура” доволі багатогранне і розглядати його можна у різних аспектах. Саме ця обставина пояснює наявність широкого спектру підходів до осмислення культури.

Але перш ніж ми зупинимося на аналізі конкретних напрямків, слід дослідити ще й етимологію (тобто походження) слова “культура” та історичні етапи осмислення цього поняття.

Посилання на основну публікацію