Міфологія стародавніх греків і її особливості

Оскільки стародавні греки та римляни були політеїстами (тобто поклонялися не одному богові, а цілому пантеону богів), то суттєвою особливістю античної міфології є її язичницький характер. До цього слід додати, що як культура, так і сама міфологія стародавніх греків у процесі трансформації общинного устрою та формування класового рабовласницького суспільства зазнала суттєвих змін. Тому дослідники, які вивчали це питання, виділяють такі періоди розвитку давньогрецької міфології:

1. Хтонічний (від грецького слова “hton” — земля). ІІого ще називають до-олімпійським. Сутнісною його рисою є фетишизація, тобто обожнення конкретних речей та явищ, що передбачає поклоніння цим предметам як носіям магічної сили. Це стає можливим тоді, коли людина у своїй свідомості відокремлює предмет від ідеї цього предмета, а потім перетворює його на символ. Наприклад, Зевса шанували у місті Сикині (Пелопоннес) у вигляді кам’яної піраміди або дуба; Діоніса — у вигляді виноградної лози або плюща; Афіну — у вигляді змії. Хтонічному періоду відповідає й анімізм (“animus” — у перекладі з латини “дух”, “душа”), тобто уявлення людини, що ґрунтуються на ідеї одухотворення усіх предметів та явищ, які оточують її. Цим пояснюється віра стародавніх греків в існування дріад — німф дерев, нереїд — 50 дочок морського старця Нерея, ореад — німфи гірських пустель та ін. Для першого етапу давньогрецької міфології найбільш характерні так звані тератологічні міфи (від грец. “teras” — чудовисько, страхіття), що розповідали про жахливі чудовиська, демонів. Уже Гесіод згадує про страшних ериній з головою собаки та зміями у волоссі. Були в давньогрецькій міфології і кентаври — напівлюди-напівконі, сирени — напівжінки-напівптахи, тритони — молоді юнаки, що мали риб’ячий хвіст. Світ заселяли також злі духи. Наприклад, в Афінах вірили, що поблизу пагорба Німф живуть три демони: Холера, Віспа та Чума. (Ф.Ф.Зелінський, 1993).

Згаданий список варто доповнити музами, що керують мистецтвами, і їхні обов’язки чітко визначені у “Теогонії” Гесіода:

• Талія — муза комедії;

• Мельпомена — муза трагедії;

• Терпсихора — муза танцю;

• Кліо — муза історії;

• Евтерпа — муза ліричної поезії;

• Ерато — муза еротичної поезії;

• Уранія — муза астрономії;

• Калліопа — муза епічної поезії;

• Полігімнія — муза гімнів.

2. Олімпійській, класичний, або героїчний, період є другим періодом у розвитку давньогрецької міфології. З народженням філософії та драми давньогрецька міфологія усе більше набуває службового характеру і перетворюється на філософську алегорію, яку активно використовували в мистецтві. У цей період міфологічні уявлення стародавніх греків набули відповідної чіткості, стали більш стрункими та системними, що дозволило Гесіоду вже у VIII ст. до н.е. виразити їх у поетичній формі (“Теогонія “). Стародавні греки поважали олімпійських богів, проте, що характерно і для інших стародавніх народів, особливою пошаною у них користувалися культи місцевого божества. В Олімпії дуже шанували культ Зевса, в Афінах — богині Афіни, в Делосі — Артеміди, в Дельфах — бога Аполлона. Але ця обставина не заважала їм приносити жертви також іншим богам давньогрецького пантеону, який мав власну історію формування.

Згідно з міфами та легендами, стародавні греки вважали, що первинно існували Хаос, Земля (Гея), підземний світ Тартар та життєвий початок Ерос. Гея народила зоряне небо —Урана, який отримав владу і став її чоловіком. Від цієї пари богів народилося друге покоління богів — так звані титани, один із яких — бог невблаганного часу Кронос — після тяжкої війни отримав перемогу над своїм батьком Ураном. Проте переможений батько прокляв свого сина, і той, згідно з пророцтвом, сам став жертвою обману, бо був повалений своїми дітьми — Аїдом, Посейдоном, Гестією, Деметрою, Герою, Зевсом під керівництвом останнього. Це було третє покоління богів, що отримали владу та оселилися на горі Олімп. До олімпійського пантеону увійшли:

• Зевс (бог неба, грому та блискавки) очолив цей пантеон, до якого увійшли всі наступні боги;

• Посейдон (у римському пантеоні Нептун) — володар моря. Ударом свого тризуба він розбиває скелі, здіймає бурі, трясе землю так, що з дна морського на поверхню спливають острови. Греки вшановували Посейдона і молили його про допомогу тим, хто виходить у море;

• Аїд (він же у римлян Плутон) — володар підземного світу;

• Гера (дружина Зевса, у римлян Юнона) — заступниця сім’ї та шлюбу;

• Деметра (у римлян Церера) — богиня землеробства й родючості, яка дарує хліб та земні плоди;

• Гестія (у римлян Веста) — богиня домашнього вогнища;

• Афіна Паллада (у римлян Мінерва) (мал. 36) — войовнича богиня мудрості, покровителька наук та мистецтв, ремісництва й жіночої праці, особливо ткацтва і прядіння, захисниця воїнів, котрі зверталися до неї за допомогою;

• Артеміда (у римлян Діана) — богиня полювання, покровителька міст і легких пологів;

• Аполлон — згубник, стріловержець, віщун, з яким, попри все, асоціювався світлий початок, тому часто його називали Фебом, тобто сяючим;

• Афродита (у римлян Венера) — богиня любові та краси;

• Гефест (Вулкан) — кульгавий бог-коваль, володар земних надр. Саме він зліпив із землі першу смертну жінку — Пандору;

• Apec (Марс) — жорстокий та кривавий бог війни. Його культ був не дуже поширеним у греків, котрі вважали, що від нього коїться насильство, яке є джерелом усіляких бід і страждань, породжених війнами. Культи йому відправляли не стільки від благоговіння, скільки зі страху. Важливими також були:

• Діоніс (Вакх), якому вклонялися як богові плодючості, покровителю виноробів;

• Асклепій — бог лікування. Міфологія стародавніх греків мала суттєвий вплив на формування релігійної свідомості, яка, у свою чергу, стала одним із чинників формування античної культури.

Посилання на основну публікацію