Культурологія: теоретична і прикладна

Культурологія, будучи теоретичної дисципліною, вивчає всі прояви і сутності культури, все їх різноманіття в історичному формоутворенні і в сучасному функціонуванні. Культуру – як самозначащую і самовідтворюючому себе в історичному просторі та часі систему – дозволяє охарактеризувати теоретично перехід від явищ (різноманіття проявів культури) до сутності (до принципів її відтворення і існування); від опису і фактографии до аналізу і синтезу. Таким чином, теоретична культурологія вивчає культуру на узагальнюючому рівні і засновує знання про неї як суму понять, пов’язаних внутрішнім ставленням і доказовістю, що і дає їй можливість відтворити основоположні риси культури. Теоретичне дослідження культури спирається на глибокі філософські традиції. У середині XX ст. усвідомлення потреби і можливості спеціального міжпредметного дослідження культури переходить до реалізації. Культурологію можна звести лише до філософського або іншим підходам до цього феномену. Основи культурології як самостійної дисципліни були закладені Леслі Уайтом. Теоретична культурологія повинна в проголошеній цілісності поняття «культура» виявити реальний зміст або довести його. Вирішення цього завдання засобами однієї тільки теоретичною культурології неможливо, тут необхідні зусилля і прикладної культурології. Сьогодні в культурологічне знання включають теорію культури, історію культури (історична культурологія), прикладну культурологію, що описує й осмислювати культурну конкретику. Тут прикладна культурологія близька соціології культури. Прикладна культурологія перебуває в області не загального, а одиничного: або вивчає питання культурної конкретики, або застосовує загальнотеоретичні висновки і узагальнення для пояснення конкретних явищ.

Посилання на основну публікацію