Культура Стародавнього Китаю

Китай – величезна за своїми розмірами країна, державність в якій виникла в другому тисячолітті до нової ери.

Для культури Стародавнього Китаю характерні самобутність і неповторність.

На початковому етапі свого розвитку китайцям був властивий культ природи і предків. Китайці вірили, що все в світі змінюється під дією двох головних сил: Світла і Темряви.

З появою державності з’явився і новий культ – обожнювання влади царя. На думку древніх китайців, цар – син бога на землі, а Китай – Піднебесна.

Всі ці погляди пізніше сформувалися в систему трьох основних релігій, до яких належали даосизм, монізм і конфуціанство.

Даосизм, що виник в VI-V ст. до н. е., був заснований китайським мудрецем Лаоцзи. Саме Лаоцзи ввів в своїй праці “Книзі про дао і де” головне поняття даосизму – дао. Дао мало величезне число значень, насамперед – це духовне начало, джерело всього сущого на землі. Саме дао, на думку Лаоцзи, підпорядковані всі закони в природі, тому що дао і є головний єдиний закон.

Вчення Лаоцзи і його послідовників сформувалися в так званий філософський даосизм, центральним поняттям якого було вчення про безсмертя. Пізніше позначиться інший напрямок даосизму, яке від філософського шляху, – релігійний даосизм. У цьому навчанні центральним поняттям було абсолютне дао. Згідно цьому поняттю повернення до істинного дао бачиться тільки через смерть.

Паралельно з даосизмом зародилася ще одна релігія – конфуціанство. Засновником цієї релігії був Кунцзи (Конфуцій). Причину багатьох бід на землі він розглядав як наслідок морального занепаду людей. Конфуцій закликав людей до гуманності, слухняності, шануванню старших. Вчення Конфуція представляли собою якийсь звід правил і установок на життя, це багато в чому сприяло тому, що конфуціанство з простої ідеології перетворилося на державну релігію. Відповідно до конфуціанства імператор – син неба, батько народу, а народ – діти імператора.

Значення конфуціанства в Стародавньому Китаї було настільки велике, що навіть побут древніх китайців був нього регламентований за допомогою. За допомогою основних правил і законів конфуціанства давалися оцінки різним людським вчинкам, вироблялися певні норми життя, які не можна було порушувати. Китайське ж суспільство ніколи не сумнівалося в правильності цих істин, в цьому була характерна їх особливість – прагнення до догматизму. Люди настільки вірили цим догмам, що не могли їм якось суперечити, внаслідок чого народ став пасивний у прийнятті свого рішення. Як правило, будь-яка нова думка була лише продовженням відомої догми, істини, висловленої старим мудрецем.

Але незважаючи на цю схильність до догматизму, великої поваги в Стародавньому Китаї заслуговувало розвиток науки. В основному формувалися гуманітарні науки, оскільки технічні дисципліни вважалися непрестижними. Але все ж і інші науки не стояли на місці.

Великими досягненнями охарактеризувався китайська астрономія. Саме китайці склали перший у світі зоряний каталог, в якому описувалося близько 800 світил. З’явилися перші книги з астрономії, в яких були карти зоряного неба. Китайці першими створили небесний глобус.

Великий внесок був внесений китайцями у світову медицину. Саме вони стали використовувати голковколювання та припікання, створили перші наркотики. Китайський імператор Шень нунцій створив першу книгу, присвячену існуючим лікарських засобів.

Більших висот досягли писемність і література Стародавнього Китаю. Цікавий той факт, що саме китайське ієрогліфічне письмо – єдине існуюче і в наші дні. Уже в третьому столітті нашої ери налічувалося понад вісімнадцять тисяч ієрогліфів.

На розвиток писемності та літератури в цілому сильно вплинуло виготовлення паперу. Винахідником її був китайський чиновник Цай Лунь, саме він з деревної кори, конопель та інших складових в 105 р. Н.е. е. вперше отримав папір.

Чудові і значні пам’ятники старокитайської літератури. Варто відзначити написані в першому тисячолітті до нової ери “Книгу пісень” і “Книгу змін”. Найбільш відомими поетами в Китаї були Цюй Юань (бл. 340 – бл. 278 рр. До н. Е.), Його поезії були властиві піднесеність почуттів, перехід від фольклорних традицій до авторської передачі своїх думок; Луцзи – автор найголовнішого трактату даосизму “Дао де цзін”; Сюньцзи – автор трактату “Сюньцзи”.

Самобутність характерна і для різних видів образотворчого мистецтва древнекитайских майстрів. Живопис і скульптура в основному мають релігійну тематику. З Індії в Китай дійшов буддизм, який дуже вплинув на культуру Піднебесної, особливо на художню складову. Великий розвиток отримала живопис тушшю на шовку і папері, стали виготовлятися фрески.

Серед різних видів прикладного мистецтва варто відзначити виготовлення чудових прикрас найтоншої роботи. Важливе місце займала різьблення по каменю і кістки. Особливо в пошані був у Китаї зелений нефрит, який називався “вічним каменем” і порівнювався з золотом і сріблом.

Розвиток китайської художньої кераміки дало передумову для отримання порцеляни.

Оригінальність була притаманна і старокитайської архітектурі. Вони першими стали будувати багатоповерхові будівлі. Найбільш характерними були будівлі, які називалися пагодами. Їх і зараз можна побачити в сучасному Китаї. Пагоди представляли собою дерев’яні стовпи як опори для черепичної даху з типовими піднятими вгору краями.

Найзнаменитіший споруда в Китаї – Велика Китайська стіна протяжністю близько чотирьох тисяч кілометрів, побудована силами китайських ув’язнених у 221-207 рр. до н. е.

Але не можна дати повне уявлення про культуру Стародавнього Китаю, не згадавши про музичному мистецтві і про театр.

Вже у другому тисячолітті до нової ери в Китаї існувало більше двадцяти різних музичних інструментів. Стали з’являтися перші книги, що розповідають про музичні уявленнях китайського народу. Найпопулярніша книга – трактат “Юецзи”. Стали з’являтися професійні музиканти, яких запрошували для виступу на різних церемоніях, святах і т. П.

У Стародавньому Китаї виробилася характерна концепція щастя, згідно з якою наше життя – єдина, її слід цінувати і намагатися зробити якнайкраще. Ця концепція насамперед вплинула на літературу Стародавнього Китаю, а також на інший вид мистецтва, який отримав величезний розвиток і поширення в Піднебесній, – на театр.

Хоча актори вважалися нижчим шаром суспільства, значення театру в житті людей було величезним. Під своїм крилом китайський театр об’єднував різні види мистецтва: музику, живопис, танець, спів і т. Д.

Зародження театрального мистецтва в Древньому Китаї пов’язано, по-перше, з різними релігійними діями, такими як культові поклоніння, всілякі обряди, яким була властива якась театральність.

У Стародавньому Китаї з’явився поділ різних театральних вистав за видами. Це були:

1) виступи мімів;

2) музично-драматичні вистави;

3) театр тіней, який виник саме в Китаї;

4) театр ляльок, який виконував свої твори в основному на весіллях і бенкетах під похоронну музику;

5) акробатичні танці;

6) циркові програми.

Внесок китайського народу в культурну скарбницю Стародавнього Сходу і всього світу був дуже значний.

Посилання на основну публікацію