Італійське Відродження

Період Ренесансу почався в Італії ще в тринадцятому столітті. Цей початковий період, який тривав з тринадцятого до початку чотирнадцятого століття, отримав назву Проторенесанс.

Основу для італійського Відродження дали такі діячі культури, як:

  • живописець П’єтро Кавалліні (бл. 1240/1250-1330) – автор мозаїки в церкві Санта-Марія в Трастевері, фрески церкви Санта-Чечілія в Трастевері;
  • живописець Джотто ді Бон-Доні (1266/1267-1337) – його фрески знаходяться в капелі дель Арена в Падуї і в церкві Санта-Кроче у Флоренції;
  • поет і творець італійської літературної мови Данте Аліг’єрі (1265-1321) (повість “Нове життя”, поема “Божественна комедія” та ін.);
  • скульптор і архітектор Арнольфо ді Камбіо (бл. 1245-1310) (церква Сан-Доменіко в Орвієто);
  • скульптор Нікколо Ліза (бл. 1220-1278/1284) – йому належить кафедра баптистерію в Пізі.

Саму епоху Відродження в Італії прийнято ділити на три етапи:

  • ранній Ренесанс (тріченто і кватріченто) (середина XIV-XV ст.);
  • високий Ренесанс (чінквеченто) (кінець XV – середина XVI ст.);
  • пізній Ренесанс (друга третина XVI – перша половина XVII ст.).

Літературна творчість раннього Ренесансу насамперед пов’язана з такими іменами, як Джованні Боккаччо (1313-1357) і Франческо Петрарка (1304-1374).

Головне досягнення Петрарки полягає в тому, що він був першим гуманістом, який поставив людину в центр усього. Найбільш відомий його твір – “Канцоньєре” (“Книга пісень”), що складається з сонетів, балад і мадригалів на життя і смерть мадонни Лаури.

Твір Джованні Боккаччо “Декамерон”, що складається з декількох новел, пронизаний гуманістичними ідеями, він і на сьогоднішній день залишається дуже повчальним, хоч і створений понад шестисот років тому.

В образотворчому мистецтві раннього Ренесансу варто відзначити видатного італійського живописця Сандро Боттічеллі (1445-1510). Більшість його творів носили релігійний і міфологічний характер, були пронизані одухотвореним сумом, легкістю, відрізнялися тонким колоритом. Найбільш відомі його шедеври:

  • “Весна” (1477-1478 рр.);
  • “Народження Венери” (бл. 1483-1484 рр.);
  • “Оплакування Христа” (бл. 1500);
  • “Венера і Марс” (1483 р .);
  • “Святий Себастьян” (1474);
  • “Паллада і Кентавр” (1480) та ін.

Серед скульпторів раннього Відродження в Італії найбільш відомий представник Флоренський школи Донато ді Нікколо Бетто Барді, більш відомий як Донателло (1386-1466 рр.). Він створив нові форми скульптури: тип круглої статуї і скульптурної групи. Прикладом можуть бути такі його роботи, як:

  • “Давид” (1430);
  • “Юдиф і Олоферн” (1456-1457 рр.).

Інший талановитий скульптор і архітектор раннього Ренесансу Філіпа Брунеллескі (1377-1446). Він був творцем теорії лінійної перспективи. Ґрунтуючись на архітектурі античності, він постійно використовував досягнення сучасності, привносив новаторські ідеї в свої твори. Ось чому його архітектурні споруди (капела Пацці у дворі церкви Санта-Кроче, купол собору Сайта-Марія дель Фьоре та ін.) можуть по праву називатися еталоном інженерно-будівельної думки.

Високий Ренесанс пов’язаний з іменами трьох великих діячів мистецтва: Леонардо да Вінчі, Рафаеля та Мікеланджело Буонарроті.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) був живописцем, архітектором, скульптором, вченим і інженером. Мало знайдеться діячів культури, яких можна було б порівняти з геніальним творцем і мислителем. Нікого не може залишити байдужим назва його картини “Джоконда”, всі відразу розуміють, про який витвір йдеться. Цей портрет став найвідомішим портретом не тільки епохи Відродження, але, мабуть, і всієї історії культури.

Образ людини в роботах Леонардо да Вінчі повністю відповідає ідеям гуманізму, несе високий етичний зміст. Варто поглянути хоча б на знаменитий розпис в монастирі Санта-Марія делла Граціє в Мілані “Таємна вечеря”, де всі персонажі мають дуже ясну і чітку міміку, зрозумілі жести. Відомі етюди художника (“Голови воїнів”, “Свята Анна з Марією, немовлям Христом та Іоанном Хрестителем”, “Жіночі руки” і “Жіноча голова”), в яких він дуже вдало передає емоції, почуття героїв, їх внутрішній світ. Збереглися записи Леонардо да Вінчі, в яких він сам розповідає про свої багатосторонні обдарування й можливості їх застосування.

Інший видатний художник високого Ренесансу Рафаель Санті (1483-1520). Його величезний талант відкрився вже на ранньому етапі його творчості. Приклад цьому – його картина “Мадонна Конестабіле” (бл. 1502-1503 рр.). Роботи Рафаеля є втіленням гуманістичного ідеалу, сили людини, її краси і натхненності. Мабуть, найвідоміша робота майстра “Сикстинська Мадонна”, написана в 1513 р.

Замикає трійку легендарних італійських живописців Мікеланджело Буонарроті (1475-1564).

Найбільш відомий його художній витвір – розписи зводу Сікстинської капели у Ватиканському палаці (1508-1512 рр.).

Але Мікеланджело Буонарроті був не тільки талановитим живописцем. Популярність скульптора майстер отримав після своєї роботи “Давид”. У ній він, як істинний гуманіст, схиляється перед людською красою.

У літературі високого Ренесансу варто виділити італійського поета Лудовіко Аріосто (1474-1533), автора просякнутого ідеями гуманізму героїчної лицарської поеми “Несамовитий Роланд” (1516), комедій “Чорнокнижник” (1520) і “Звідниця” (1528), пронизаних тонкою іронією і легкістю.

Подальшому розвитку гуманістичних ідей заважала церква, яка всіляко намагалася відновити свої права, які були у неї в епоху середньовіччя.

Проводилися різні репресивні заходи, які були спрямовані проти діячів культури.

Це не могло не позначитися на подальшому розвитку культури Відродження.

Як результат, багато творчих людей стали йти від ідей гуманізму, залишивши тільки навички, яких домоглися майстри раннього і високого Відродження. Ця запрограмованість, з якою стали працювати діячі культури, отримала назву маньєризму. І звичайно ж ні до чого хорошого привести вона не може, адже втрачається весь творчий зміст. Але незважаючи на лідируючі позиції маньєризму, залишилися майстри, які як і раніше слідували гуманістичним ідеалам. Серед них були художники Паоло Веронезе (1528-1588), Якопо Тінторетто (1518-1594), Мікеланджело да Караваджо (1573-1610), скульптор Бенвенуто Челліні (1500-1571).

Кінець епохи Відродження ознаменувався виходом “Списку заборонених книг” в 1559 за наказом Папи Павла IV. Цей список постійно поповнювався, а непокора цьому розпорядженню каралась відлученням від церкви. В “Список заборонених книг” потрапили і твори Відродження, наприклад книги Джованні Боккаччо.

Отже, до сорокових років сімнадцятого століття закінчився останній етап італійського Відродження, пізній Ренесанс.

Але Відродження торкнулося не тільки Італії, існувало і так зване Північне Відродження, яке відносилося до таких країн, як:

  • Англія;
  • Нідерланди;
  • Франція;
  • Німеччина;
  • Швейцарія;
  • Іспанія та ін.

Не можна залишити ці країни без уваги, так як культура їх на даному етапі не менш значуща, ніж культура Італії, а навіть навпаки, дуже цікава хоча б тим фактом, що не мала під собою такого багатого античного культурного пласта, який мала Італія, і формувалася в складний період Реформації.

Посилання на основну публікацію