Форми первісного мислення

Розглядаючи етапи розвитку общинно-родового мислення, слід зауважити, що мислення без визначення відмінностей предметів та їх подібності, їх чисельності і єдності, тобто без визначення тієї чи іншої абстрактної структури дійсності, неможливе. Спочатку ця структура мислиться ще в своєму повному ототожненні з дійсністю, так що дух і душа, які необхідні для мислення, ще цілком ототожнені із самою матерією. За А.Лосевим, це є фетишизмом, за якого принцип життєво-споріднених відносин речі з колективом, що її оточує (або, як стали потім називати, її демон, її душа чи дух і, ще пізніше, — її сутність та ідея), залишався невіддільним від фізичного тіла самої речі.

Фетишизм (від франц. fetiche — талісман, амулет, ідол) — поклоніння предметам, яких наділяють надприродними властивостями, є складовою частиною усіх ранніх форм релігійності і розвинених релігійних систем. Фетиш (об’єкт поклоніння) може бути будь-чим — каменем, деревом, чимось створеним людиною; йому приносяться жертви або ж завдається шкода, щоб змусити виконати прохання.

Відгомоном фетишизму є жіночі прикраси, які колись були оберегами, будь-які пам’ятники, гроші. Учені атеїстичного спрямування вважають фетишами і “чорний камінь” у Мецці (Кааба — святилище, де мусульмани поклоняються цьому каменю як дару від Бога), і ступи з реліквіями у буддистів, і чудотворні ікони та мощі у християн.

Ставши на шлях відповідного мислення, людина досить швидко починає самостійно розцінювати елементи мислительної структури, які визнавалися нею, в основі дійсності. Дух поступово починає відокремлюватися від матерії, і в уяві первісної людини виникають істоти, тією чи іншою мірою вільні від матеріальних речей, від яких вони раніше були невіддільні і які вони одушевляли, коли знаходилися у них же самих. Іншими словами, наставала епоха анімізму.

Потоп був вселюдський, а не всетериторіальний. Ні Африка, за винятком її північної частини, ні південно-західна Азія, ні Австралія, ні Америка не були покриті водами потопу. Там люди і не жили до потопу, тобто до неоліту. Всесвітній потоп означає загибель усього людства і всіх живих істот разом з ним у місцях його проживання, а не по всій Земній кулі. Геологи вважають, що місця розповсюдження тодішнього людства були не раз дном океану і морів, але на цей раз занурення нижче від рівня океану відбулося у розмірах більш грандіозних. Докази потопу:
1) усі геологічні відкладення перериваються і чергуються у виходах на поверхню, і лише суглинки делювії покривають усю поверхню Землі суцільним шаром (муть потопу, що осіла), під яким лежать усі інші породи різних геологічних періодів;

2) зникнення вюрмського льодовика до неоліту, бо якби вюрмський льодовик залишився і після потопу, то це було б істотним доказом проти останнього;

3) зникнення усіх людей палеоліту в Європі і разом з ними всього європейського тваринного царства;

4) клинописний запис про потоп і загибель людства, про Ноя і його синів;

5) детальний опис потопу Мойсеєм;

6) сказання про потоп майже у всіх народів;

7) прихід в Європу нащадків Іафета з великою культурою і заселення вимерлої Європи тваринами, які прийшли
з Африки;

8) долі народів світу склалися так, як передрік Ной нащадкам своїх синів.

Існує розповсюджена думка, що потоп виник від того, ніби 40 днів та 40 ночей йшов дощ — так збереглося у дитячій пам яті із підручника і так думає багато хто. Звідси і невір я у можливість такого явища. Проте в Біблії написано, що дощ тривав всього протягом 40 днів, але вода посилювалася 150 днів. Яким чином? За рахунок вод океану, який Мойсей назвав “великою безоднею”, звідти води потопу і прийшли на землю.

Анімізм ( з латини “anima” — дух, душа) – віра в існування душі і духів, що є необхідним елементом будь-якої релігії. Це термін був уведений англійським вченим Е.Тайлором під час дослідження духовного життя первісних суспільств. Анімістичні образи — це духи померлих предків, душі живих людей, уособлення сил природи, особливо різноманітні і численні. Характерною є віра в наявність багатьох душ в одній людині і в “тілесні” душі. На думку протестантського теолога К.Тіле, анімізм не є ні релігією, ні джерелом, з якого виникає релігія, але являє собою різновид примітивного світогляду, який впливає, зокрема, і на релігію. Він належить до того щабля розвитку, на якому людина ще не в змозі розрізнити об’єктивне та суб’єктивне, і тому всім речам, що їй зустрічаються і від яких випромінюється “…якась сила, приписує ті ж душевні властивості, котрі вона відчуває у самій собі”1. Елементи анімізму зберігаються у всіх сучасних релігіях та існують також у різних регіонах (Індонезія, Філіппіни, схід Китаю, країни ГІівденно-Східної Азії) у самостійному вигляді.

З уявленнями про анімізм пов’язана система табу (полінез.) — тобто релігійних заборон, за порушення яких неминучою є невідворотна кара (хвороба чи смерть), яку посилають надприродні сили — духи чи боги. Виникнення табу пов’язане з формуванням норм моралі. Об’єктом табу можуть бути слова, дії, предмети, тварини, люди. Більша частина первісних релігійно-магічних заборон увійшла до розвинених релігій. їх порушення асоціюється з поняттям гріха і наступного божественного воздаяния.

Древні люди знали, що кровозмішення призводить до виродження. У стародавньому Єгипті шлюби між найближчими родичами були звичайною справою. У сучасному суспільстві табу накладено на кровозмішення, канібалізм, оск-верніння храмів, могил та образу почуття патріотизму. Це найпотужніший вид соціальної заборони, порушення якого карається особливо страшно.

На нижчих щаблях мислення ідея кровнородинних зв’язків дістає відображення у тотемізмі. Соціальне життя здебільшого визначалося тотемістичними уявленнями. Тотемізм, варіація фетишизму (мовою північно-американських індіанців оджибве “ототем” — його рід), суть якого — віра в надприродний зв’язок між групами кровноспоріднених людей (родами) і твариною чи рослиною, зрідка — явищем природи чи предметом — покровителем роду. Тотем — найчастіше тварина — сприймається як реальний предок, від якого залежить життя і добробут роду в цілому та окремих родичів. У святих місцях зберігалися чуринги, що вважалися уособленням духу тотема. Віра в тотем передбачає можливість постійного втілення (“інкарнації”) тотема в новонароджених членів роду, тобто в своїх живих нащадків; у те, що магічним шляхом можна впливати на тотем з метою забезпечення багатства і здоров’я чоловіків роду; в те, що загибель тотема призведе до загибелі усього роду. Пережитки тотемізму наявні в усіх релігіях світу.

Якщо світ одухотворений і все в ньому живе, то, природно, впливати на нього можна різними способами, зокрема чаклуванням, чародійством, волхвуванням. Так виникає магія (з грецької — “чародійство”) — ряд символічних дій та ритуалів із заклинаннями, способи, за допомогою яких можна на відстані впливати на людину, діючи на її речі.

Деякі первісні народи живуть у смертельному страху перед цим підступним мистецтвом. Вони старанно стежать, щоб їхні нігті, волосся, недоїдки не потрапили у руки ворога. Чаклуни негрів можуть ворожити на брудному одязі або шапці відсутньої людини. В Австралії лікар-тубілець прив’язує мотузок до хворого і “відсмоктує” недугу. Існують і духи хвороби, і духи техніки, наприклад автомобіля. До таких фігурок, наприклад, духа віспи, звертаються для захисту від тієї чи іншої хвороби або під час її лікування. У сучасних первісних суспільствах вірять, що хворобу насилають як живі, так і мертві. Духи предків можуть покарати за неповагу до них. Живі, якщо їх образили, здатні навести порчу. Цілителі лічать хворих силою духу та зіллями.

Нині магія перетворилася на один із видів бізнесу. Люди невіруючі (або мало віруючі) звертаються до магії для того, щоб знайти загублених родичів чи предмети, позбавитися від хвороб чи невдач, а також щоб вплинути на інших людей: викликати у них кохання або накликати на них біду. Маги (колдуни, чаклуни) вірять в існування добрих та злих духів, які за їх (чаклунів) бажанням можуть діяти на людей. Засоби, якими вони користуються, щоб вступити у спілкування з духами і таким чином досягнути своєї мети, дивні і різноманітні, сягають корінням прадавніх первісних часів: заклинання, зав’язування вузлів, написання незрозумілих слів або схем тощо. Як інструменти виступають талісмани, ножі, голки, кістки, волосся, смола, кров, трави тощо. Звичайно чаклунство відбувається у темряві або при світлі місяця з точним виконанням магічного ритуалу.

Вчення про ці магічні знання, спосіб їх набуття і практика, пов’язана з їх отриманням і застосуванням, сьогодні називається окультизмом (з латини “occulus” — прихований, таємний). Адже у всі часи знаходилися люди, які бажали стати Богом, так би мовити, “з чорного ходу”, самостійно, без Бога або поза Богом, отримавши особливо сокровенні, недоступні для більшості людей знання. До речі, до сучасних окультних наук, до різновидів магії відносять спіритизм, астрологію, теософію, антропософію, екстрасенсорику (вчення про природу і використання надчутливого сприйняття, паранормаль-них здатностей людини, її “біополя”), уфологію (вчення про виникнення та призначення НЛО — UFO), езотерику — вчення про “внутрішнє таємне знання”. Відомо, що люди, які свідомо займаються одним із вищеперерахованих вчень, прагнуть отримати і розпізнати те, чого Бог, з любові, турбуючись про людське спасіння, людям не дав. Не є відкриттям те, що більшості з нас надзвичайні здібності не притаманні, оскільки дуже легко люди можуть використати їх проти інших, а дивні здібності святих: дар зцілення, чудотворства і бачення майбутнього — ніколи не були метою, а лише наслідком вірного служіння Богу. Отже, незважаючи на жодні заяви і твердження про різницю між білою та чорною магіями, про декларації віри в Бога представників окультизму, суть магії полягає у тому, що маг примушує духа здійснити бажану дію. Але оскільки до Бога з наказами ніколи не зверталися і не звертаються, то значить, дух, який виконує накази мага, — це істота, що живе не за божественними законами. Іншими словами — це злий дух.

Відомий англійський антрополог Д.Фрезер у 12-томній роботі “Золота гілка” зазначав, що магічне мислення грунтується на гомеопатичній магії (закон уподібнення) та контагіозній магії (закон контакту). В останню Фрезер включає чаклунські прийоми, основані на законі зараження. Ймовірно, найбільш розповсюдженим застосуванням принципу “подібне створює подібне” є спроби, які використовувалися у різних народів у різні часи, — нанести шкоду ворогу або згубити його шляхом спотворення його зображення.

Коли західні вчені зайнялися дослідженням дій негритянських чаклунів, то виявилося, що вони, з одного боку, були тим, що в культурних країнах називається психопатами, психотиками чи невротиками, тобто душевнохворими. З іншого боку — в більшості з них виявили статеві збочення. Тобто більшість з них були типовими дегенератами. І водночас в умовах примітивного суспільства ці дегенерати ставали з якихось таємних причин чаклунами, жерцями або вождями своєї громади. Коли російські вчені ще до революції 1917 р. подібним чином досліджували сибірських шаманів, то й там знайшли таке ж дивне явище. Більшість сибірських шаманів були такими, як і негритянські чаклуни. У різних частинах світу було виявлено однакове явище, його назвали “комплексом влади”, який створює те, що називається “природженими вождями”. Представниками їх є Сталін та Гітлер: вони мали певну комбінацію душевних хвороб, які породжують цей комплекс влади — хворобливу жадобу влади. І цей комплекс настільки сильний, що коли у шамана відбирали його владу, то він тяжко хворів, а інколи навіть помирав. Дещо подібне сталося з Наполеоном, коли він опинився на острові Святої Єлени. Маємо парадокс: природжений вождь — це людина, яка найменше підходить для влади. Ось тому цей парадокс, на думку професора соціальної психології Вудхейвенського університету (США) Б.В.Сахарова, і є причиною майже всіх воєн та революцій у всій людській історії.

Подальшими етапами розвитку первісного мислення є антропоморфізм та аніматизм. Антропоморфізм – наділення людськими властивостями предметів чи явищ неживої природи, небесних тіл, живих і міфічних істот. З часів Гомера й Гесіода греки і римляни почали уявляти собі богів у людській подобі; від простих смертних вони відрізнялися могутністю та безсмертям, проте були схожі на них думками і почуттями. Антропоморфізм позбавив богів величі і зробив їх об’єктом філософської критики.

Аніматизм (з латини “animatus” — той, що має душу) — це уявлення про безособову силу, яка діє у природі і справляє вплив на людей. З неперсоніфікова-ною надприродною силою пов’язувався будь-який успіх людини — на полюванні, на війні тощо. У залежність від цієї сили ставилася плодовитість худоби, врожай злаків і плодів. Це одна з перших спроб цілісного осмислення світу. У різноманітних трансформаціях він притаманний релігіям усіх континентів і всіх стадій в історії релігії. Відповідь сучасної людини: “В Бога не вірю, але щось таке є” — є типовий прояв аніматизму.

Посилання на основну публікацію