Форми організації життя первісних людей

Найдавнішою основою об’єднання людей у колективи була кровна спорідненість. Саме усвідомлення себе родичами призвело до заборони шлюбних стосунків у межах одного колективу. Такий колектив називають родом. Тому першою формою організації суспільства була родова. Рід, родова організація складають сутність первісності. Тому заміна родових зв’язків територіальними знаменує принципово новий етап у розвитку людства — виникнення державного ладу.

Цей первинний принцип організації людей, який унеможливлював шлюбні стосунки в межах одного колективу, вимагав спілкування з іншими колективами. За рахунок цього теж проходило збагачення суспільного досвіду, а родовий колектив зростав кількісно та за рахунок прийшлих через шлюб людей. Цей колектив утворював общину — основну господарську одиницю первісності. Ядро її складав рід — група кревних родичів зі своїми традиціями, територією. Тому таку общину називають родовою, а найдавніший лад — первісно-общинним.

Першою формою суспільного регулювання статевих взаємин вважається ду-ально-родовий, або груповий, шлюб, характерний для ранньої стадії первіснообщинного ладу. Груповий шлюб був відношенням між родами, а не між особами; будь-які статеві зв’язки в межах роду суворо заборонялися, тобто вони були екзогамними. Надалі груповий шлюб між членами різних родів звузився до осіб, які належали до одного покоління, і поступово перетворився на парний шлюб. На першому етапі його розвитку члени подружжя мешкали окремо (кожен у своєму роду), пізніше чоловік переходив у рід дружини (матрилокальний шлюб), а на більш пізньому етапі дружина, у свою чергу, стала оселятися у роду чоловіка (патрилокальний шлюб). Перехід від землеробства та скотарства сприяв піднесенню господарської ролі чоловіка. Як наслідок, парний шлюб зміцнюється, дає початок моногамії (єдиношлюбності), в основі є одвічний союз чоловіка з однією жінкою. За господарсько-побутовими характеристиками шлюб стає монолокальним — подружжя входить до складу однієї сім’ї та одного господарства (В.І.Наулко та співавт., 1993).

Унаслідок общинно-родової організації життя первісної людини було сповнене духом колективізму, а відтак і традицій. Однією з визначальних рис первісного суспільства та первісної культури є традиційність: панування усталених поглядів, оцінок, правил, тобто пріоритет колективних уявлень над індивідуальними, особистими. Сила звичаїв та традиції у первісному суспільстві була дуже великою і поширювалася на всі сфери — виробництво, споживання, шлюбні стосунки, взаємини людей різного віку й статі, ступені спорідненості тощо. Тому первісне суспільство іменують ще традиційним.

Отже, общинно-родова формація виникає на ґрунті родових відносин, які знаходилися в основі і всього виробництва, і розподілу праці між членами й общиною, і розподіленням продуктів праці. Це — первісний колектив, де все не тільки економічне, але й політичне, військове життя суспільства визначається лише самою общиною. Від початку цією громадою керувала жінка за принципом родових відносин (матріархат), а згодом — чоловік, коли довелося відокремлювати організаційні функції від суто родових відносин (патріархат). Проте всюди і завжди найбільш зрозумілими в общинно-родовій формації були саме родові відносини. І коли поставало питання про природу й світ у цілому, то і в цій цілком об’єктивній галузі теж не знаходили нічого іншого, крім родових відносин, тобто крім стосунків батьків і дітей, братів і сестер, дідів і внуків, предків і нащадків. Абсолютно все на світі: і сонце, і місяць, і зорі, включаючи неорганічну й неживу природу, все це розумілося як всезагальна родова община. І оскільки таке взагалі одушевления життєво-родових елементів є ознакою міфологічної свідомості, то, на думку О.Ф.Лосєва (1989), необхідно вважати, що основний метод общинно-родового мислення — це міфологія.

Посилання на основну публікацію