Еволюціоністський підхід до осмислення культури

Справжнє визнання Тейлор отримав після публікації у 1871 р. своєї головної праці. Тоді вийшла друком книга під назвою “Первісна культура”. Рівно через десять років, у 1881 p., світ побачить ще одна з його робіт — “Антропологія (вступ до вивчення людини і цивілізації)”. Авторитет цього вченого мав неабияке значення для закріплення за еволюціоністичною школою в англійській етнографії назви “антропологічна”, що стала відома ще (за методом дослідження) як ритуально-міфологічна. Тейлор став і першим професором відкритої в Оксфордському університеті кафедри антропології, де працював до 1907 р. Психічний розлад змусив відійти вченого від справ, однак його послідовники продовжили традицію, започатковану вчителем.

За Тейлором, поняття культури тотожне цивілізації, під якою він розуміє не “історію племен або ж народів, а умов знання, релігії, мистецтва, звичаїв тощо”3 а є «специфічним способом пристосування людини до навколишнього середовища». Аналіз етнографічних музейних колекцій та етнографічних описів стилю життя, обрядів, побуту різних народів світу дозволили вченому зробити кілька висновків:

1. Констатація “загальної схожості природи людини”, спільної основи культури людства. У будь-якому людському співтоваристві можна виділити культурницьку основу, яка виявляється загальною у культурі всіх суспільств і має стати предметом аналізу. Минають роки, століття, змінюються народи, етноси, але людина не може існувати за межами поля культури.

2. Визнання “загальної схожості обставин життя” людини на різних етапах розвитку культури людства. Кожен з етапів ґрунтується на попередньому і водночас є продуктом минулого та базою для формування майбутнього.

Оскільки явища культури одного народу за певних умов мають здатність повторюватися в інших народів, дослідник має підстави використати порівняльний метод, який, за сприяння Тейлора, увійшов до наукового обігу під назвою типологічного порівняння.

Іншою новацією було використання Тейлором поняття “пережиток”, під яким він розумів “пам’ятку минулого”, що дійшла до наших днів, незважаючи на той факт, що, пройшовши через роки, змінила свій первинний смисл. Так, англійці й донині використовують метафоричний вислів “шерсть собаки, яка вкусила вас”, однак мало хто здогадується про його первинне значення. За давнім гомеопатичним вченням, рецептом від укусу пса була його ж шерсть. Або ж добре відоме і нам побажання “будьте здорові” після чхання людини. З подібним побажанням ми зустрічаємося у культурі багатьох народів світу. За чханням здебільшого закріпилася недобра слава — ознака одержимості злим духом, бісом, якого треба позбутися, щоб повернути здоров’я.

Звернення до міфу і міфологічних витоків культури у дослідника було надзвичайно примітивним. Саме в цьому проявилося сповідання автором ідей еволюціонізму. За Тейлором, міф фактично був зведений до вигадки або ж алегорії. Ця обставина може пояснити, чому нерідко на сторінках праці ми зустрінемося зі словосполученням “міфічні вигадки”. Цей підхід до вивчення міфології зазнав нищівної критики представниками символізму на початку XX століття. За Тейлором, походження і розвиток міфу є продуктом людського розуму в його ранній, дитячий період. З цього випливає, що “перша і головна причина перетворення фактів повсякденного досвіду в міф є вірування в “одушевления” усієї природи”. Вона і визначається поняттям анімізму.

Тейлорівський “первісний анімізм” є основою його теорії походження релігії. Слова “анімізм” (похідне від латинських слів “аніма” душа і “анімус” – дух) і “фетишизм”, що означає віру в надприродні якості деяких предметів, увійшли до словника сучасної етнографії. Поряд з ними фігурує поняття “тотемізм”, під яким розуміється віра у тісний взаємозв’язок групи людей або ж окремої особистості з “першопредком”, яким можуть бути: вид тварини, рослини або ж предмет, явище природи.

Нарешті ми підійшли до обґрунтування Тейлором еволюціоністичної теорії прогресу культури. У середині XIX століття у наукових колах існували дві концепції становлення культури людства. Перша, відома як креаціоналістична (тобто поява твореної першотворцем людини з відповідним рівнем культури), і еволюціоністична, прибічники якої вважали, що розвиток культури відбувається по висхідний: від дикості через етап варварства до цивілізації (завдяки зусиллям людського розуму, суспільним законам, мистецтвам і наукам).

Позиція Тайлора представниками різних напрямків осмислювалася дещо по-різному. Одні відзначали у нього помітну стриманість щодо креаціонізму, а інші підкреслювали відверте неприйняття ним ідеї творення, що лише приховувалося під маскою поступливості тогочасній ідейності. Аргументи на користь обох тверджень можемо знайти у працях Тейлора, як і спробу дати відповідь на питання: прогресом чи регресом пов’язані між собою стани дикості і цивілізації, що є етапами єдиного процесу? Тейлор міркував так:

1. Потрібно відійти від доволі поширеного способу тлумачення розвитку культури, що орієнтується лише на знання, мистецтва, звичаї, не беручи до уваги “широкий ряд фізичних, політичних, соціальних і моральних поглядів”. Аргументами на користь тези про більш гуманний та природний спосіб життя так званих диких народів для Тейлора були водночас як теза про деспотизм цивілізованої диктатури, толерантність заради старійшин, так і згадка, що “відносини між чоловіком та жінкою у багатьох диких племен більш здорові, нілс у багатьох класів мусульманського світу” тощо.

2. Звідси з’являється теза, що “той стан дикості, який ми спостерігаємо зараз, певною мірою відповідає ранньому стану людства, з якого вища культура поступово розвивалася і розповсюджувалася через процеси, що відбуваються так само правильно тепер, як і в минулі часи. При цьому в результаті виявляється, що прогрес значно переважає над регресом”1.

3. Грунтуючись на попередньому висновку, Тейлор ставить перед собою запитання: якщо культура людства прогресує, то в чому виявляється цей прогрес? Тейлор звертає увагу насамперед на технічний бік прогресу. Так з’являється ще одна теза, з якої випливає, що малоймовірною є думка про те, ніби розумовий стан дикунів є результатом занепаду попередньо високого знання, як є, очевидно, настільки ж малоймовірною думка, що кам’яні сокири були наступниками шеффільдських сокир або ж земляні кургани були викривленими копіями єгипетських пірамід.

4. Таким чином, для дослідника, який вивчає мову, міфологію, звичаї, релігію, знайдеться чимало переконливих фактів, які засвідчують, що “думка дикуна знаходиться у зародковому стані, а цивілізований розум зберігає донині досить помітні сліди далекого минулого”2.

Проте цей ланцюжок роздумів має свою “ахіллесову п’яту”. Найбільш вразливим місцем концепції критики (передусім представники такого напрямку думки як неотомізм) називали визнання культури продуктом біологічного (або ж тваринного), а не духовного в людині. Як відомо, культура не передається “генним” шляхом, нема її також в інстинктах.

Розвідки Тейлора, у свою чергу, викликали посилену увагу науковців до вивчення ритуалу і, таким чином, заклали основу нового напрямку в дослідженнях витоків культури людства, відомого в науці як еволюціоністичний ритуалізм. Пріоритетність ритуалізму над міфом відстоювали Фрезер, Ленч, представники кембриджської ніколи (Дж.Харрісон, А.Б.Кук, Ф.М.Корнфорд, Г.Мер-рей). Аналіз етнографічних матеріалів, фольклору дав вагомі докази на користь сформульованої гіпотези про ритуальне походження культури в розмаїтті її форм (міфології, релігії, філософії, літератури, гри тощо).

У другій половині XX століття досить впливовими стали два напрямки вивчення ритуалу: функціональний та символічний. Грунтуючись на ідеї міфо-ритуаль-ної єдності, міф осмислюється не як “текст конкретної традиції”, що наближає до священного, а як “діяння”, “діло”, порядок, закон. За визначенням В.Н. Топорова, “…ритуал розігрує тему священного і вгадує операційні правила його формування”. Найвищою формою реалізації символічної форми поведінки і є ритуал.

Посилання на основну публікацію