Етимологія концепту “культура”

Витоки терміну, що нас цікавить, потрібно шукати в античності. Уперше ми зустрічаємося з ним у роботі знатного римського вельможі Марка Порція Като-на (234-149 pp. до н.е.), присвяченій землеробству. Він вживає це слово («colore») у словосполученні “культура обробітку землі”. Лише переймаючись турботами про земельний наділ, господар зможе отримати гарний урожай і культура обробітку землі дасть свої плоди.

Далі використання слова “культура” пов’язують з ім’ям римського оратора, філософа Марка Тулія Цицерона (106-43 pp. до н.е.), у його тлумаченні з’являється нова тональність. Культура обробітку сприймається у значенні розвитку розумових здібностей людини, що завдяки філософії виховують, гартують її. “Як родюче поле без обробітку не дає врожаю, так і душа. Обробіток душі — це і є філософія: вона виполює в душі вади, готує душі до прийняття посіву і, довіряючи їй, сіє, так би мовити, лише те насіння, яке, дозрівши, приносить щедрий урожай”1. Однак сам спадок Цицерона є, у свою чергу, продуктом античного світогляду, що визнавав владу долі і міфу.

Міфопоетика греко-римської думки доволі виразно розкрилася у філософії кініків, стоїків, епікурейців. Звернення до пізнання зовнішнього світу, що було притаманне натуралістичній філософії до Сократа, у спробах дати відповідь на питання: що є першоосновою, або першоелементами “сущого” — єдиного космічного порядку, — зосереджується на дослідженні власного життя, переборенні людських пристрастей. Новий підхід ґрунтується на безпристрасності, байдужості до життєвої драми, трагічності сприйняття дійсності (у вченні епікуреїзму, що грунтується на філософії від Демокріта до Епікура); пошук внутрішньої рівноваги, яка грунтується на почутті обов’язку та самодисципліні (від стоїцизму Зенона Кітіонського, Сенеки, Епіктета до імператора Марка Аврелія); визнання недоступності метафізичної істини (скептицизм Піррона із Елліди, Секста Емпірика). Ще стоїки вважали, що вся дійсність пронизана розумною божественною силою — Логосом, яку називали ще Вселенським Розумом. Вселенський Розум керує усіма речами, а людина взмозі досягти істинного щастя лише тоді, коли вона узгодить своє власне життя, свою власну натуру з цією всесильною, всеохоплювальною, провіденціальною мудрістю. Таким чином, мудрість стає проявом культури, а культура протиставляється варварству (Р.Тарнас, 1995).

Посилання на основну публікацію