Етапи розвитку культури Месопотамії

Перші поселення (протоцивілізаційного періоду) на території Стародавньої Месопотамії деякі дослідники датують ще кінцем VII тис. до н.е. Найбільш відомі поселення цієї доби — Джармо і Хассуна, мешканці яких активно займалися землеробством, зрошували свої лани, розводили кіз та овець. Цим часом датуються і знайдені археологами керамічні вироби, зразки скульптури малих форм — здебільшого жіночі скульптурки з яскраво вираженими статевими ознаками, що можуть розглядатися як показник розповсюдження культу родючості. Культура ранніх поселень на території Месопотамії здебільшого належить до археологічної культури, що отримала назву Ель-Убад. Археологічні пласти культури Ель-Убад відділяє від пізніших археологічних пластів прошарок річного мулу завширшки 2,5 м. Видатний англійський археолог Леонардо Вуллі, що залишив по собі безцінні матеріали досліджень культури Ель-Убаду, які визнані сучасними науковцями класичними, вважав наявність цього прошарку мулу беззаперечним фактом існування катастрофи: появи великої повені — Великого Потопу. У середині IV тис. до н.е. зароджується містобудування. Сільські поселення перетворюються на міста, оточені сільськогосподарськими угіддями, і стають ремісничими (виготовлення кераміки, тканин, обробіток металів), торговими та політичними центрами. Панівне становище у цей період посідають шумери. Саме вони подарували світові народження першої цивілізації, однак про їх походження у науковців немає чіткої відповіді й донині. Самі ж шумери своєю батьківщиною, як і батьківщиною усього роду людського, називали острів Дильмун, який ототожнюється з сучасним Бахрейном і знаходиться у Перській затоці.

Шумерський період датується серединою IV-серединою III тис. до н.е. Цивілізація стародавніх шумерів була організована у формі співіснування незалежних міст-держав, проте з часом перетворилася спочатку на теократичну, а згодом — на військову монархію. У ті часи співіснували невеликі міста площею близько 3 гектарів з населенням 1000-1200 чоловік, міста середнього рівня, що мали площу від 3 до 10 гектарів та населенням від 1200 до 5000 чоловік. Великі міста з площею понад 10 гектарів з населенням у декілька десятків тисяч чоловік розбудовувалися у подальші періоди і насамперед у часи розквіту Вавілонської імперії. Наприклад місто Ніневія у І тис. до н.е. мало близько 206-256 тис. жителів, а Вавилон — близько 60-80 тис1. Проте саме шумери, як вважає частина сходознавців, є засновниками Вавилонської культури. Шумери подарували світові перші кодекси, перші епічні поеми, бібліотеки, у яких можна було віднайти і перші книги медичного профілю — збірники рецептів. Вони ж є засновниками більшості міст, що у майбутньому мали помітний вплив на подальшу долю цього регіону. Найдавнішим своїм поселенням — містом-державою, самі шумери вважали місто Ереду (сучасне місто Абу-Шахрайн). На межі IV—III тис. до н.е. з’являється низка міст-держав, серед яких виділяються Еш-нунна, Сіппар, Куту, Кіш, Ніппур, Шуруппак, Урук, Ур, Умма, Лагаш. Це були міста, про існування яких згадується у Біблії. Вони були добре укріплені. Кожне із них мало власне добре озброєне військо, що було забезпечене колісницями. На той час зброю виготовляли із бронзи. Земля у містах-державах належала жерцям та царю. Цим часом датується і поява піктографічної писемності. Уже з кінця IV тис. до н.е. на території Месопотамії сформується своєрідний культовий союз, до якого входять практично всі міста-держави з центром у Ніппурі, бо саме там знаходився центральний храм стародавніх шумерів — храм бога Енліля. Головними політичними центрами середини III тис. до н.е. були спочатку Кіш на півночі та з 2700 р. до н.е. Ур і Урук — на півдні. Засновником першої династії Ура вважається Еаннатум, що веде своє походження з міста Лагаш, найбільш відомим правителем якого вважається Урукагіна (близько 2500 р. до н.е.). Близько 2400 р. до н.е. засновник величного міста Аккад — Саргон Давній І об’єднує міста-держави Шумеру, захоплює Елам та здійснює походи у країну племені аморитів (Північна Сирія) і таким чином створює першу у світовій історії імперію, правителем якої він сам був 56 років. Так відбувається об’єднання культур шумеру та аккаду і починається новий період, відомий як шумеро-ак-кадський ранньодинастичний.

Шумеро-аккадськийранньодинастичний період (2400-1900 р. до н.е.) досягає найвищого щаблю свого розвитку за часів правління онука Саргона І Нарам-Суена (близько 2320 р. до н.е.) (мал. 4), що правив імперією близько 37 років, багато будував, “залізною рукою” придушував повстання та воював, можливо, з одним із єгипетських фараонів IV династії. Не менш відомим правителем цього періоду був і правитель-жрець шумерського міста-держави Лагаш Гудея (близько 2200 р. до н.е.) (мал. 5), що залишив після себе силу-силенну текстів, переважно гімнів, та своїх скульптурних образів. Велика увага приділялася і будівництву. Характерною особливістю цього періоду була та обставина, що аккадці, не руйнуючи світоглядну систему своїх попередників шумерів, якій відповідав свій пантеон, мова, мистецький канон, не лише перейняли здобутки цього народу, але й взаємодоповнили одне одного. Саме тому він і отримав назву шумеро-аккадського. З 2120 р. до н.е. центром об’єднаної Месопотамії стає місто Ур. У цей період починається будівництво перших зиккуратів. У 1900 р. до н.е. прийшла нова хвиля чужоземців. На землі Месопотамії прийшли південно-західні семітські народи, відомі Мал. 4. Мідна скульптурна голова Саргона І як аморити. Так почався новий період, Нарам-Суена. XXIII ст. до н.е. відомий як першовавилонський. Період першої Вавилонської імперії (XIX-XVI ст. до н.е.). Аморити-за-войовники захопили Ассирію, західні землі, що тягнулися смужкою уздовж Середземного моря, та північну частину Багатого Півмісяця. Мабуть найбільш відомим та знаменним у цей період був час правління царя першої вавилонської династії Хамураппі (час правління з 1848-1806 pp. до н.е.). Саме за часи його правління місто Бабилум, або Вавилон (що також згадується у Біблії під назвою Бабель), перетворилося на столицю імперії. Хаммурапі став відомий людству не лише своїм знаменитим кодексом. До наших днів дійшли численні матеріали (приватні листи, юридичні та ділові документи), у відповідності з якими Хамураппі вів численні завойовницькі кампанії, що принесли йому славу та здобутки. Після смерті Хаму-хвилі ворогів ослаблена внутрішніми та зовнішніми чинниками імперія не змогла. У 1530 р. до н.е. на ці землі прийшли хети під проводом Мурсиліса І. Потім з’явилися кассити. Врешті-решт з XIV ст. до н.е. тут запанували ассирійці, відкривши нову сторінку в історії культури Месопотамії.

Період Ассирійської імперії (XIV—VIII ст. до н.е.). Столицею нової імперії спершу стає місто Калах, потім Дур-Шаррукін (сучасний Хорсабад) і, нарешті, Ніневія. Цей період подарував світові славетні імена могутніх царів Саргона II (близько 721-705 pp. до н.е.), Синнахериба (близько 704-681 pp. до н.е.) та Аш-шурбаніпала (близько 668-626 pp. до н.е.). Саргон II не був нащадком царського роду, однак саме з його ім’ям пов’язують централізацію влади та новий злет культури підкореного ассирійцями Вавилону. Він багато воював, жорстоко придушував повстання і сильною рукою утримував непокірних. Після захоплення столиці Урарту міста Тушпи (714 р. до н.е.) розпочав боротьбу за володіння сирійськими містами Самарія та Кархемиш. Завдяки добре організованій армії, що на той час була оснащена зброєю, викуваною із заліза (лук, довгий меч, спис), Саргон II здобув славу непереможного. За час його правління будується нова столиця могутньої імперії — Хорсабад, що стала свідком найвищого злету Ассирійської імперії. Однак політичним центром врешті-решт стала Ніневія (пагорб Куюнджик та Тель-Небі-Юнус, що знаходяться на території сучасного Іраку). Це місто мало міцні оборонні мури, власний водогін та не менш знамениту бібліотеку, що нараховувала близько ЗО тисяч клинописних табличок. Не менші мілітаристські амбіції були характерні і для сина Саргона II Синнахериба. Вій завоював Сирію, Палестину, зробив невдалу спробу захопити Єрусалим. Та найбільш резонансною стала інша історія з його життя, пов’язана із зруйнуванням Вавилону. Позбувшись свого брата, призначеного ним же правителем Вавилону, Синнахериб віддав наказ зруйнувати місто, попередньо прихопивши із собою статую головного бога Вавилону Мардука. Останнім славетним ассирійським царем був Ашшурбаніпал. До історії він увійшов не так своїми переважно невдалими воєнними компаніями проти Єгипту, Вавилону та Еламу, як знаменитою бібліотекою, що отримала його ім’я. За період його правління було відбудовано старий і збудовано новий розкішний палац, прикрашений скульптурами та рельєфами, які розповідали про найважливіші події з життя царя та його держави. Кінець нестерпного для вавилонян панування ассирійців поклали мідяни, які зорганізувавши коаліцію у 614 р. до н.е., заволоділи містом Аш-шур. А в 612 р. до н.е. була зруйнована і Ніневія. Так закінчився ассирійський період панування у Межиріччі. У результаті північні провінції імперії відійшли до Мідії, а південні — до Вавилонії, мешканці якої на той час почали називати себе халдеями.

Початок періоду другої Вавилонської імперії халдейського царства (VII-IV ст. до н.е.) збігається у часі зі сходженням на престол вавилонського воєначальника Набопаласара. Однак справжнього розквіту Вавилон досяг лише за часів правління його сина Навуходоносора II (605-562 pp. до н.е.). Цей цар прославився не лише вдалими завойовницькими походами, що мали на меті загарбання території Сирії і Палестини, але й знищенням Ієрусалиму (587 р. до н.е.). Мешканців Ієрусалиму було захоплено та перетворено на рабів. Упродовж свого славетного правління Навуходоносор II перетворив Вавилон у неприступну фортецю, відродивши славу цього міста як столиці світу. Зі східного його боку було збудовано із асфальту та цегли велетенську стіну, викопано рів і широке водоймище, відбудовано храмові споруди у Есагілі та Ісиді — головних національних святилищах. Саме із його ім’ям пов’язують будівництво знаменитої Вавилонської вежі, про яку згадується у Біблії, та не менш знаменитих Висячих садів Семіраміди, що завдяки зусиллям грецького історика Геродота увійшли в історію як одне із див світу. Однак за стрімким злетом Вавилонської імперії халдеїв швидко прийшов час падіння. Уже в 539 р. до н.е. на ці землі під проводом царя Кіра прийшли перси і захопили місто Вавилон. Так до влади прийшла династія ахаменідів. Її панування тривало близько двох століть до захоплення Месопотамії Олександром Македонським, якого називали Великим. У 332 р. до н.е. Олександр Македонський оволодів Вавилоном та проголосив його столицею своєї недовговічної імперії, відкривши нову сторінку в історії цієї культури — добу еллінізму.

Посилання на основну публікацію