Епоха Відродження (Ренесанс)

Перші тенденції до приходу нової культурної епохи намітилися в Італії ще в тринадцятому столітті, тоді як в інші західноєвропейські країни Відродження прийшло тільки в чотирнадцятому столітті.

На початковому своєму етапі Ренесанс представлявся як повернення до досягнень античності. В Італії стали підніматися забуті літературні твори та інші культурні пам’ятники античності. Але не варто вважати, що Відродження – це всього лише переказ культури античного світу. Вбираючи в себе все найкраще з античних культурних цінностей, Відродження створило своє бачення світу, в центрі якого стоїть людина. На відміну від думок античного світу, згідно з якими людині слід вчитися у природи, на думку мислителів Відродження, людина сама творець своєї долі, він здатний робити те, що хоче, навіть відокремившись від природи. Цим Відродження суперечить вченням середньовіччя, згідно з якими на чолі світу стоїть не людина, а Бог, Творець.

Новий напрямок поглядів отримало назву гуманізму (від лат. Humanus – “людяний”). Ця ідея, яка ставить людину в центрі всього, вплинула на прагнення людей до особистого успіху, який можливий при постійному розвитку, збагаченні своїх наукових і культурних знань, розвитку творчої енергії. Як наслідок такого підходу – величезна культурна спадщина, яка залишила нам епоха Відродження. І насамперед, це Високе Відродження, до якого відноситься культурний період в Італії.

Посилання на основну публікацію