Діяльнісний підхід дослідження лінеарного розвитку культури

Діяльнісний підхід яскраво розкрив себе в марксистській ідеї. Під його впливом сформувалася філософсько-культурологічна спадщина радянської доби. Сутність концепції зводиться до тези “Праця створила людину”.

Цілеспрямована доцільна праця, пов’язана з виготовленням знаряддя з кісток, каменю, сприяла переходу “царства природи” в “царство історії”, світу тваринного до світу соціального. Праця розвиває кисть руки, з нею ж пов’язується пряма хода істоти, яку Енгельс назвав “суспільною твариною”. Ті відносини, в які вступає людина як член суспільства, називаються суспільними відносинами. Завдяки суспільним відносинам з’явилася членороздільна мова, мистецтво, фольклор тощо.

Розвиток суспільства визнається К.Марксом і Ф.Енгельсом у роботі “Німецька ідеологія” (1846) природним процесом, не залежним ні від волі творця, ні від волі конкретної особистості і має лінійний характер. Історична хода і сам розвиток суспільства визначаються насамперед матеріальними умовами життя людей. У класовому суспільстві люди поділяються на групи залежно від того, яку роль відіграють вони в суспільній організації праці, як пов’язані зі знаряддями виробництва та залежно від тієї частки суспільного прибутку, яку отримують.

Суспільство визнається єдиним цілісним організмом, що має:

— базис (у перекладі з грецької — “основа”) — сукупність відносин, у які вступають люди на виробництві в конкретно-історичному середовищі;

— надбудову, що визначається як сукупність ідеологічних відносин, які включають правові, політичні, моральні, мистецькі погляди і концепції.

Сукупність виробничих та ідеологічних відносин (тобто базис і надбудова) складають відповідний тип соціально-економічної формації. Основни-ки марксизму виділяли п’ять таких етапів прогресивного розвитку суспільства:

— первісно-общинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

До того ж якщо перший визнається етапом, у лоні якого лише формуються класи і класові відносини рабовласництва, то останній визнається етапом безкласового суспільства. Кожному етапові, або ж стадії поступального розвитку людського суспільства, відповідає конкретний культурницький тип.

Таким чином, культура є похідною від виробничих відносин і її походження безпосередньо пов’язане з працею у суспільстві. Між іншим, один із розділів праці Ф.Енгельса “Діалектика природи” (1894) так і називається — “Роль праці у процесі перетворення мавпи на людину”.

Як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі, особливо останнім часом, з’явилися критичні зауваження щодо двох основних пунктів концепції: походження культури з праці і стадійного розвитку. В.М.Вільчек, П.С.Гуревич, Л.Мемфорд визнають недостатність пояснення діяльного творення людини і культури, спираючись на сучасні дослідження і здоровий глузд. Так, нерозв’язаним є протиріччя, закладене у неспроможностях думати, відкривати, переосмислювати не здатної до цього мавпи, що перетворюється у процесі еволюції на людину.

Як сталося так, що культурна ініціатива з’явилася раніше, ніж людина як носій культури? Тим паче, якщо взяти до уваги останні дослідження моторно-сенсорної координації людини, що не підтверджують її безпосередній вплив на якісний стрибок у розвитку людського інтелекту. Відповідно до концепції Маркса-Енгельса “первісний мисливець” — мавпа. “Справді, істота доволі здогадлива, розумна, але, щоб мати бодай частку тих якостей, які були б їй необхідні, аби перетворитися на людину відповідно до “трудової” гіпотези, вона, мавпа, попередньо повинна вже бути людиною, що знаходилася б на відносно високому щаблі розвитку. Щоб усунути внутрішню суперечність у “трудовій” гіпотезі, потрібно пояснити, яким чином пралюдина мала дещо вигадати, винайти, не вміючи вигадувати, винаходити і рішуче нічого не вигадуючи, не винаходячи і не відкриваючи”1.

Однак не хотілося б вдаватися до крайнощів. Праця, як фізична, так і духовна, дозволяє забезпечувати бодай мінімум необхідного для життя істоти розумної і соціальної. А особливо праця творча. Як відомо, пензлі та фарби, музика гармонії сприяють розвиткові саме людських здібностей і навіть мають лікувальні властивості не лише в психіатрії.

Тепер звернемося до особливостей стадійного розвитку. Як відомо, в молоді роки основоположник цього підходу Карл Маркс був гегельянцем. Філософська спадщина цього великого німецького філософа була Марксом переосмислена, поставлена “з голови на ноги”, але свій відбиток на його творчості все ж залишила.

Як і Гегель, Маркс визнає єдиноспрямований загальноісторичний розвиток людства, що проходить етапи — епохи, яким відповідає конкретна суспільно-еко-номічна формація. Про них уже згадувалося вище. Етапи Гегеля — це втілення світового духу у так званих загальноісторичних народах, серед яких у Новітню Добу виділяється народ німецький. Для Маркса ж носієм культури в кожній суспільно-економічній формації є панівний клас (наприклад, рабовласник, феодал). У капіталістичній суспільно-економічній формації поряд з домінувальною буржуазною культурою зароджується соціалістична, культура демосу. Між феодальною і капіталістичною культурами, як і між буржуазно-капіталістичною та демократично-соціалістичною, існують протистояння. Зміна суспільно-еко-номічної формації приносить зміну ідеології та культури. Таким чином, культура як сфера духовного проникнена темою боротьби, протистояння панівного і пригніченого. Ідея боротьби присутня у роздумах над культурою Європи кінця XIX століття Фрідріха Ніцше. Її спрямованість до катастрофи зумовлена перемогою раціонально-критичного, або аполонічного, початку над творчо-чуттєвим, або діонісійським. Теза була прийнята до уваги як дискусійна і мала колосальний вплив на подальший розвиток культурологічної думки. За свого духовного вчителя автор роботи “Занепад Європи” Освальд Шпенглер поряд з Гете визнавав Ніцше.

Шпенглер був виразником так званого локального, або культурно-типо-логічного, підходу в культурософії, який К.О.Свасьян назвав конструкцією зі “зміщеним хронотопом”. Але перш ніж зупинитися на концепції О.Шпенглера, варто звернутися до культурософського доробку росіянина М.Я.Данилевського.

Посилання на основну публікацію