Давньоєгипетська культура: загальна характеристика

У долині річки Ніл шість тисячоліть тому виникла держава Єгипет (мал. 17) з унікальною культурою, рівень якої вражав усіх людей Стародавнього світу, навіть освічених греків. Адже стародавні єгиптяни складали задачі на 4 правила арифметики з урахуванням дробових чисел; відомі їм були й арифметична, й геометрична прогресія, вони легко вираховували площу прямокутника і трикутника, площу круга та об’єм піраміди. Єгиптяни розв’язували рівняння з одним та двома невідомими, винайшли десяткову систему числення. Розливи Нілу, цикли сільськогосподарських робіт примушували спостерігати за явищами природи. Це призвело до зародження астрономії та виникнення сонячного календаря. Добу єгиптяни поділяли на 24 години, а рік — на 365 діб (12 місяців по 30 днів та 5 календарних днів для урочистих свят на честь божеств), вони зналися і на зодіакальних знаках. У Стародавньому Єгипті складалися географічні карти, використовувалися сонячні та водяні годинники. Високого рівня досягла геометрія. З великою точністю побудовані піраміди, палаци, монументи. Єгиптяни першими серед країн Стародавнього Сходу виробляли метал із металевого порошку. Прийнято вважати, що слово “Єгипет” походить від давньогрецького “Айгюптос”, яке, у свою чергу, очевидно, виникло від Хі-ку-Пта (сила духу Пта) — назви міста, де Птах був ідолом і яке греки пізніше йменували Мемфісом (це місто певний час було єгипетською столицею, а зараз знаходиться неподалік від Каїра). Самі ж єгиптяни називали свою країну “Та-Кемет” — Чорна Земля — відповідно до кольору місцевого ґрунту, протиставляючи свої землі неродючій “червоній землі”. Таке протиставлення зафіксовано ще в Геродота: “земля Єгипту, — пише він в “Історії”, — …чорна, її можна розтерти пальцями, як глей, бо її приносить ріка з Ефіопії. Навпаки, земля Лівії, я знаю, є більш червона…”.

Єгипетська давня культура є чи не найбільш дослідженою з-поміж інших традиційних культур Стародавнього Сходу. “Земля там рясніє, багато породжує злаків, і добрих цілющих, і злих, й отруйних. Кожен у народі там лікар, глибинним знанням перевершує решту людей”, — писав Гомер про Єгипет понад 28 століть тому. Слава про цю країну поширювалася у давньому світі, про її багатство, пишноту, розкіш її палаців, велич та монументальність її споруд ходили легенди. Історія Єгипту вже для Гомера була сивою давниною, а містичний характер її вірувань вражав усіх, хто побував у цій країні. Приналежності єгипетської культури до традиційного типу культур сприяли:

— збережені пережитки первісного ладу;

— деспотичність влади фараонів, що гранично обмежувало реалізацію індивідуальних потенціалів і здібностей;

— загалом застійний, консервативний характер суспільства.

Це спричинило усталеність світогляду (зокрема, релігійних уявлень), а через них — і канонізацію художніх образів та художньої мови. Винайдені в давнину правила, традиції (домінувальні теми й їхнє розташування на площині — розпластаний рельєф, канони зображення людини, її пози, жести, символіка кольорів, знаковість форм, архітектурних елементів тощо) наслідувалися наступними поколіннями і зберігалися упродовж тисячоліть.

Тепер спробуємо визначитися із сутністю єгипетської культури, виділивши панівну Ідею, що “обробляла” душі людські (орієнтуючись на давнє, ще від Ка-тона, визначення культури як “обробітку людської душі”), або ж, як писав О.Ф.Лосєв, “панівну інтуїцію культури”.

Певним чином на формування досить статичної за своїми формами культури вплинула територіальна замкненість Єгипту: на півночі своєрідним бар’єром є Середземне море, на півдні — пороги Нілу, на сході — Аравійська пустеля, на заході — Лівійська. Регулярність та усталеність еколого-географічного середовища (чітка періодичність розливів Нілу, домінування у рівнинному ландшафті прямих ліній, одноманітність оточення пустелею й палючим небом) відбиваються у характерному уявленні давніх єгиптян про світ як про субстанцію усталену, непорушну, довговічну, тривку (на противагу иередньо-азійській культурі).

Світогляд стародавніх єгиптян. Для мислення стародавніх єгиптян характерний дуалізм у розумінні світу, і цей дуалізм поєднував у єдине ціле єдність та боротьбу двох начал, що матеріалізовано відображалися:

— у двоїстому характері царської влади;

— у протиставленні чорної родючої землі та білого піску пустелі;

— у протиставленні Верхнього та Нижнього Єгипту.

Подібне мислення грунтується на принципах магічного відчуття світу. Основна риса давньоєгипетської культури — майже маніакальна пристрасть вміщувати реальність у межі тривких вербальних та графічних символів, щоб закріпити її за допомогою однієї з найвищих форм чаклунства. Саме в межах цього світогляду функціонує своєрідна картина світобудови:

— нескінченна водяна пустеля оточує твердь Всесвіту;

— на Землі ці водрі набувають форми морів;

— води заповнюють небо, яким прокладають свій шлях зірки (небесний Ніл);

— води живлять річище підземної ріки (ночами Сонце пливе нею із Заходу на Схід) і щороку знов омивають землю, розливаючись на ній повінню Нілу;

— цей океан, цей світ темряви заповнює собою весь простір Всесвіту доти, доки сонце, Атум-Ра, не підніметься над ним, відтиснувши назад густий морок. З врісоти свого становища бог дав форму навколишньому світові, вдихнув у нього повітря, світло й життя, вступив у двобій із силами безодні. Потім він створив богів та людей, тварин і рослини.

Щоб зрозуміти, як історію своєї країни сприймали самі єгиптяни, варто звернутися до найавторитетнішого з-поміж писемних джерел, що дійшлрї до нас, — Палермського каменя. Ця історична пам’ятка засвідчує, що гшсар, викарбовуючи в хронологічній послідовності імена фараонів та роки їх правління, саме через зміну династій вбачав рух тієї сили, що править світом, а крізь таку призму — і сам перебіг подій. Тому не випадково ми наголошуємо на самобутності сприйняття простору і часу в єгипетській культурі.

Посилання на основну публікацію