Давньогрецький театр крізь призму сакральної обрядовості

У класичний період у Греції розквіту зазнають театр і драматургія. Термін “театр” походить від грецького слова “театрон” — у перекладі “місце для видовища “. Виникнення театру і драматичної поезії пов’язане з народною творчістю та міфологією, насамперед з обрядами на честь бога Діоніса. Крім діонісійської обрядовості іншим джерелом театрального мистецтва вважаються обряди на честь богині Деметри. Проте культ Діоніса мав тут вирішальне значення. Цей культ з’являється в Греції з появою такої нової сільськогосподарської культури, як виноград.

Міф оповідає, що Діоніс привіз виноградну лозу з далеких країн і прагнув вкоренити цю дивовижну рослину повсюдно, інколи навіть перемагаючи опір, що чинили йому в різних містах і селах. Згодом бог-виноградар починає ототожнюватися з родючими силами природи, а його культ набуває безліч спільних рис з поширеною у землеробських народів Сходу релігією померлого та воскресло-го бога (порівняймо, наприклад, з культом Осіріса у стародавніх єгиптян).

Саме у межах діонісійського культу як складова частина святкових урочистостей на його честь розвивається антична драма в трьох її основних відгалуженнях: трагедія, комедія, драма сатирів.

На території Греції релігія Діоніса набуває значного поширення у VII-VI ст. до н.е. “Пристрасті” Діоніса в цей час підпадають моральному осмисленню: навколо постаті бога, що вмирає й воскресає, розгортається проблематика боротьби добрих та злих сил, безневинного страждання і кінцевого торжества справедливості. Первісні жорсткі форми діонісійського культу, пов’язані з подоланням шаленого опору, були значно пом’якшені, а сам Діоніс таки відстояв право бути долученим до системи олімпійських богів як син бога Зевса і смертної фіванки Семели. У громадському культі грецьких общин за Діонісом закріпилася функція бога родючості, вина та сп’яніння, а також володаря душ померлих. Культ Діоніса, таким чином, легко вбирав у себе як різні обряди карнавального типу, так і поминання на честь “предків” або “місцевих героїв”. Багатогранність образу Діоніса знайшла своє втілення у встановленні цілої низки свят, у яких варіювалася то одна, то інша особливість цього образу. Саме з обрядовою фактурою діонісійських свят більшість сучасних культурологів пов’язує семантику термінів “трагедія” — “пісня цапів” (“трагос” — цап, “оде” — пісня”) і “комедія” — пісня процесії гультяїв (від слова “комос” — сільська громада). Інколи семантику терміну “комедія” пов’язують також з ведмежими обрядовими святами, які в Давній Греції називали “komodia”. їх святкували у березні, коли ведмеді прокидалися від сплячки. Тоді жерці виконували священні танці на честь богині Артеміди, одним із втілень якої вважалася ведмедиця.

Урочистості на честь Діоніса в Елладі відбувалися чотири рази на рік. Ці свята мали назву Діонісії і дещо нагадували європейський карнавал або слов’янську Масницю. По містах і селах юрмився народ з музиками. Люди танцювали, співали дифірамби на честь Діоніса, оспівували його страждання та перемогу над ворогами. Співаки й танцюристи, одягнені у шкури цапів хутром назовні, зображали свиту Діоніса — козлоногих сатирів.

На святах Великих Діонісій, установлених афінським тираном Пісістратом, окрім ліричних хорів з обов’язковим в культі Діоніса дифірамбом виступали також і трагічні хори. Народним характером давньогрецького театру визначалися його будова й організація.

За своєю будовою давньогрецький (а згодом і давньоримський) театр нагадував сучасний стадіон. Театри мали підковоподібну, колоподібну або овальну форму, зводилися на схилах пагорбів і .мали значні розміри (скажімо, театр у Ме-гаполісі міг одночасно вмістити до 44 тис. глядачів, а головний театр в Афінах — до 20 тис.). Театральні вистави проходили вдень, під відкритим небом, під час великих національних свят у грецькому місяці елафеболіоні (березні). До цих днів греки долучали і змагання трьох драматургів (кожен з яких спочатку був і єдиним актором, і постановником). На суд глядачів драматурги виносили драматичну тетралогію, яку складали трагічна трилогія і сатирівська драма (вистава трагікомічного змісту за участю сатирів — козлоногих супутників Діоніса). Завіси в античному театрі не було, у зародковому стані перебували декорації й театральна техніка. Усі ролі виконували чоловіки, а жінки до акторства не допускалися. Грали актори в масках, і кожна маска була постійним втіленням певного типу людини. Вхід до театру треба було оплатити, але за класичної доби простим людям видавалися спеціальні грошові “театральні субсидії”.

Посилання на основну публікацію