Археологічна культура як свідчення існування давніх народів

У народів чи більших спільнот (груп духовно споріднених народів) археологи, а саме вони займаються найдавнішою історією, виявляють подібність матеріальних залишків, здобутих у процесі розкопок давніх пам’яток — поселень та могильників. Така подібність може виявитися за різними рисами культури: за формою й оздобленням посуду, стилем прикрас, за влаштуванням та інтерєром житла, за рисами поховального обряду тощо. Ареал поширення подібних пам’яток дозволяє окреслити територію розселення їх творців, а час їхньої діяльності визначити, виходячи з датування таких пам’яток. Сукупність пам’яток, поширених на певній території та за певного часу, називають археологічною культурою, яка власне і засвідчує існування давніх народів чи їх споріднених спільнот.

Назви археологічних культур є умовними, вони мають різне походження: чи то за місцезнаходженням першої відкритої археологами пам’ятки, як, скажімо, Трипільська культура, чи то за специфічним посудом (наприклад, Культура лінійного посуду, Культура кулястих амфор тощо), чи то за спорідненими поховальними спорудами (Ямна культура, Катакомбна тощо).

Посилання на основну публікацію