Антична архітектура. Архітектура Стародавньої Греції

Перші пам’ятки архітектури, що з’явилися на землі Еллади, датуються часом розквіту крито-мікенської доби. Археологічні розвідки англійця Артура Еванса, що були здійснені на острові Крит, та німця Генриха Шлімана, який відкрив світові золото Трої, дозволяють сучасникам побачити на власні очі руїни легендарних палаців, що були зведені на кшталт палацу, збудованого напівміфо-логічним Дедалом у Кносі (мал. 49). Той палац будувався за наказом царя Міно-са і, згідно з планом, дещо нагадував знаменитий лабіринт, з якого за ниткою Аріадни шукав вихід міфічний Тесей — син афін-ського царя Егея і Ефри та переможець Мінотавра. Своєю грандіозністю, масштабністю палац вражає навіть сучасників. Настінний розпис представляє найрізноманітніші сюжети із життя стародавніх поселенців острова Крит, що розповідають про побут, звичаї, обряди стародавніх греків. Також зустрічаються і батальні сюжети, сюжети полювання на хижих тварин та бій биків. На відміну від Кносу, палаци в Мікенах, Фівах відзначаються більшою монументальністю, зведенням міцних кам’яних стін, які оточували їх майже з усіх боків. Центральна зала палацу отримала назву мега-рону. Мегарон являв собою подовжену прямокутну залу зі входом, що звично розміщувався у торці. Зала мала подвійний передпокій, що був з боків оточений стінами, а спереду — колонами. У самій залі, що також була оточена колонами, завжди мав палахкотіти вогонь. У такого типу приміщеннях звичайно відбувалися банкети та приймали послів.

Падіння крито-мікенської цивілізації стало причиною кризи в розвитку античної архітектури. Під впливом позитивних соціально-політичних та економічних тенденцій, пожвавлення торгівлі, розвитку ремесла й освоєння нових земель, що, у свою чергу, призвело до піднесення добробуту та достатку в родинах, лише в середині VII ст. до н.е. на землі Еллади почали відбуватися відчутні зміни. Від крито-мікенської культури стародавні греки у будівництві споруд запозичили використання колони, необпаленої цегли, а сам будинок, як і раніше, у своєму плані мав три частини: двір, портик і залу.

Перші храми нового типу з’явилися у Спарті. Спочатку це були лише приміщення для збереження скульптур (кумирів) божеств, що й стало однією з їх функцій на майбутнє. Пізніше у храмах зберігалася міська скарбниця, подарунки, принесені в дар вдячними громадянами або богові, або самому полісу. Звичайно як жертву до храму приносили частину здобичі, захопленої у процесі вдалої військової кампанії. Приносили також зброю, майстерно, зі смаком виготовлені різноманітні побутові предмети і навіть одяг. Тому не дивно, що впродовж кількох десятків років святилища грецьких храмів поступово перетворювалися на справжні музеї, в експозиції яких були і справжні шедеври.

Спочатку свої храми давні греки будували на підвищеній і добре укріпленій частині міста — акрополі, що довгий час вважався центром. З розвитком демократичних тенденцій місцем розташування храмів стає й агора — центральна площа міста. Агора була центром суспільно-політичного та економічного життя полісу. На ній розміщувалася більшість адміністративних споруд, там був і ринок. Агору прикрашали портики, у яких можна було сховатися від спеки та дощу.

Посилання на основну публікацію