Звільнення території СРСР. Розпад фашистського блоку

У 1944 р головними завданнями збройних сил СРСР стали завершення визволення території країни та виведення з війни союзників гітлерівської Німеччини. У ході реалізації цих стратегічних завдань Червона Армія провела ряд великих наступальних операцій по всьому фронту. Пізніше їх стали називати “десять сталінських ударів».

Першим за часом стало грандіозне бій за звільнення Правобережної України. У ході його радянськими військами була оточена і знищена велика німецька угруповання в районі Корсунь-Шевченківський, звільнений Криворізький рудний басейн, міста Херсон, Миколаїв та Одеса. Радянські війська форсували Дністер і Південний Буг, досягли передгір’їв Карпат. 26 березня передові частини Червоної Армії вийшли на державний кордон СРСР.

У січні 1944 р війська Волховського, Ленінградського і 2-го Прибалтійського фронтів почали Ленінградської-Новгородську операцію, в результаті якої була остаточно знята блокада Ленінграда, звільнені Новгород, Стара Русса. Частини Червоної Армії вступили на територію Естонії, розблокувавши сили Балтійського флоту.

У квітні – травні 1944 року війська 4-го Українського фронту в запеклих боях звільнили Крим. На початку червня за підтримки сил Балтійського флоту почався наступ Ленінградського фронту на Карельському перешийку. 20 червня було звільнено Виборг. У другій половині червня в наступ перейшли і війська Карельського фронту, не даючи фінському командуванню перекинути підкріплення на Карельський перешийок. 28 червня 1944 червоний прапор замайорів над Петрозаводськом. Правлячі кола Фінляндії поспішили вийти з війни під гарантії збереження незалежності своєї країни. У результаті укладеного 19 вересня 1944 перемир’я німецькі сили на півночі Фінляндії виявилися ізольованими в Заполяр’ї.

Найбільш грандіозним з «десяти сталінських ударів» стала Білоруська наступальна операція, що отримала назву «Багратіон» (23 червня – 29 серпня 1944 г.). В ході наступу Червона Армія вщент розгромила восьмисоттисячний групу армій «Центр». 3 липня радянські танки увірвалися до Мінська. 13 липня був звільнений Вільнюс. В ознаменування настільки грандіозного успіху було вирішено провести по вулицях Москви 57 тис. Німецьких полонених, взятих при ліквідації мінського «котла».

У перших числах серпня 1944 радянські частини підійшли до Вісли, захопивши плацдарми на її західному березі. 14 вересня вдалося зайняти правобережне передмісті Варшави і встановити зв’язок з учасниками збройного повстання, піднятого в столиці Польщі. Однак надати значну допомогу повсталим не вдалося. Частини Червоної Армії зазнали великих втрат і були виснажені в попередніх боях і переходах. Незабаром повсталі капітулювали. У місті почалися розправи. У боях в Білорусії та Польщі брали активну участь частини 1-ї армії Війська Польського, сформовані в СРСР, а також французький винищувальний авіаполк «Нормандія». За відзнаку в боях полк отримав почесне найменування «Нормандія – Німан».
Радянські танки в Мінську. 3 липня 1944 г

Для латання проломів в Білорусії командування сухопутних сил вермахту було змушене знімати дивізії з південної ділянки радянсько-німецького фронту. Цим скористалися радянські війська, 20 серпня прорвали оборону німецьких і румунських військ в районі міст Ясси та Кишинів. У ході Яссько-Кишинівської операції потрапили в оточення і потім були знищені 18 дивізій супротивника. 23 серпня 1944 в Румунії почалося антифашистське повстання. Румунська армія повернула зброю проти німців. Радянський Союз +25 серпня заявив, що не має наміру анексувати румунську територію або насильницькими методами змінювати державний лад. 31 серпня 1944 радянські та румунські війська увійшли в Бухарест.

Через кілька днів СРСР оголосив війну Болгарії, яка підтримувала союзницькі відносини з Німеччиною. У Болгарії відразу почалося повстання проти пронімецького уряду. 16 вересня 1944 Червону Армію вітали жителі Софії. Болгарія слідом за Румунією приєдналася до антигітлерівської коаліції, її армії почали ооевие дії проти німців на території Югославії. У результаті Белградській операції, яку проводили спільно війська 3-го Українського фронту, 1-й болгарської армії і Народно-визвольної армії Югославії 22 жовтня 1944 був звільнений Белград. Одночасно війська 4-го і 1-го Українських фронтів спільно з 1-м Чехословацьким корпусом під командуванням генерала Л. Свободи звільнили Закарпатті та частина Словаччини, надаючи допомогу учасникам Словацького національного повстання.

У ході Прибалтійській наступальної операції, що почалася у вересні 1944 р, від німецько-фашистських військ і формувань місцевих колаборантів була повністю очищена вся Естонія і велика частина Латвії. Залишки з’єднань групи армій «Північ» виявилися притиснутими до моря в Курляндії, де і залишалися до кінця війни. Радянське командування вирішило не організовувати операцію зі знищення цих сил, оскільки вона призвела б до дуже великих втрат.

Зустріч частин Червоної Армії в Болгарії. 1944

У жовтні 1944 р Карельський фронт спільно з силами Північного флоту провів петсамо-кіркенеська операція. Німецькі війська були вибиті з стратегічно важливого району Петсамо, де знаходилися нікелеві рудники, дуже важливі для промисловості Німеччини. Противник змушений був відійти в північну Норвегію. Переслідуючи його, частини Червоної Армії звільнили норвезьке місто Кіркенес. Бойові дії в Заполяр’ї закінчилися.

У результаті майже безперервної череди наступальних операцій радянські збройні сили практично завершили визволення території СРСР і розгромили військово-політичний блок союзників нацистської Німеччини. З великими труднощами гітлерівцям вдалося утримати в своєму покорі угорський уряд.

У кампаніях 1944 яскраво виявилося повне перевагу радянського військового мистецтва над німецьким. Радянське командування зуміло організувати стратегічну взаємодію фронтів і наступальні операції на всьому протязі радянсько-німецького театру військових дій. Зрослу майстерність і досвід воїнів і командирів дозволило радянським військам у ряді наступальних операцій нести менші втрати, ніж обороняється вермахт. Так, в ході Білоруської стратегічної операції безповоротні втрати Червоної Армії склали близько 100 тис. Чоловік. Але група армій «Центр» втратила близько 300 тис. Тільки убитими і померлими від ран, не рахуючи майже такої ж кількості полонених.

Посилання на основну публікацію