Зовнішнє і внутрішнє становище Китаю

У XIII в. Китай, як і Давня Русь, був завойований монголами, але в 1368 китайці скинули іноземне ярмо. Після цього в країні близько трьох століть правила Мінська династія (1368-1644). При ній у Китаї зміцнилися торгівля, землеробство і ремесла, у містах існували розвинуті мануфактури. У Європі високо цінувалися китайський фарфор, тканини, ювелірні вироби, чай, прянощі. Пишність китайських міст з їх химерною архітектурою завжди вражало іноземців. У містах Китаю ще в Середні століття з’явилися позичкові банки, ломбарди, міняльні контори. У кожній провінції був свій монетний двір, що чеканив дрібну монету – чмих. У центрі чоха залишали отвір, у який просмикували міцну нитку, нанизуючи на неї цілі зв’язки монет.
У 1628-1645 рр. в Китаї спалахнула селянська війна. Лідер повстанців Лі Цзичен на зайнятих землях відбирав майно у феодалів та інших багатіїв, розподіляючи його між бідняками. Військо Лі Цзичен росло, в 1644 р повсталі зайняли столицю країни Пекін. Мінська династія була повалена. Але феодали звернулися за допомогою до сусідів-маньчжурам – прославленим воїнам, не раз нападникам на Китай. Маньчжури швидко розгромили повсталих селян і посадили на престол свою династію Цин. Вона правила в Китаї в 1644-1911 рр.
Неосяжні простори імперії з безліччю важкодоступних районів, гігантське населення ускладнювали керування Китаєм. Тому маньчжурські правителі зменшили розміри провінцій. Маньчжури в цілому не зазіхали на традиції китайців, на їхню релігію і навіть самі багато в чому переймали їх. Але все ж більшість китайців не без підстав відчували, що маньчжури вважають їх підкореним народом, людьми другого сорту.
Багатства Китаю вабили в цю країну купців з Іспанії та Португалії, Англії та Голландії, інших країн. У 1537 португальці захопили невеликий півострів Макао (нині – Аоминь). Намагалися створити свої опорні пункти в країні і інші європейці. Але маньчжурські імператори, як правило, противилися зростаючому європейського впливу. У 1724 р за наказом богдихана з Китаю вислали католицьких місіонерів, що з’явилися в країні ще в XVI ст. Тоді ж були закриті або навіть зруйновані всі християнські храми в Китаї (більше 300).

Нарешті, в 1757 р китайці закрили для європейських купців всі свої порти, крім Кантона. Але і в Кантоні торгувати з європейцями було дозволено лише обмеженому колу китайських купців. Так Китай став «закритою» для зовнішніх зв’язків країною. А оскільки в Європі, як ви знаєте, саме в цей період бурхливо розвивалася матеріальна і духовна культура, Китай, добровільно ізолювавши себе, почав відставати від провідних європейських держав. Весь шкоду цього відставання китайці повною мірою випробували в XIX в.

Посилання на основну публікацію