Зовнішня політика Російської Федерації

Політика Росії в перше десятиліття XXI ст. стала менш залежною від Заходу, ніж при Б. Н. Єльцина, і більш орієнтованою на дотримання національних інтересів країни. У той же час була продовжена лінія на співпрацю з США і Євросоюзом, основи якої були закладені в 1990-і рр. Незважаючи на те що Росія намагалася ухилятися від зовнішньополітичних конфліктів і підтримала дії США і його союзників в Афганістані, уникнути деякого охолодження у відносинах із Заходом не вдалося.
Головну роль в цьому зіграли політика розширення НАТО на Схід і спроба створення американської ПРО в Європі (Польщі та Чехії).
Уряду увійшли до складу НАТО колишніх соціалістичних країн Європи, як і колишні радянські союзні республіки – Естонія, Латвія, Литва, досі ставляться до Росії насторожено і не цілком дружелюбно. Більш того, в НАТО форсувався питання про приєднання до цього військового союзу Грузії та України. Антиросійська позиція правлячих еліт цих держав, а також в якійсь мірі і Молдавії сприяла посиленню дезінтеграційних тенденцій в СНД, так і не перетворився на міцне міжнародне економічне і політичне утворення.
У зв’язку з труднощами у відносинах з натовськими державами Росія в останні роки все більше уваги приділяє політиці зміцнення відносин в рамках СНД. Так, з приходом до влади на Україні в 2010 р нового президента В. Ф. Януковича політична ситуація трохи пом’якшала. Був прийнятий ряд рішень, спрямованих на зміцнення економічного співробітництва з Росією. Проявом поліпшення відносин стало продовження оренди військово-морської бази в Севастополі до 2045
Серйозним випробуванням для президента Д. А. Медведєва і прем’єр-міністра В. В. Путіна з’явився грузино-південноосетинський збройний конфлікт 2008 У той час як в Пекіні проходили літні Олімпійські ігри, грузинські збройні сили атакували головне місто Південної Осетії – Цхінвалі. Президент Грузії М. Н. Саакашвілі вирішив встановити контроль над Південною Осетією, яка, як і Абхазія, відкололася від Грузії на початку 1990-х рр. Для того щоб зупинити агресію, в ході якої загинули мирні жителі і російські миротворці, до Південної Осетії були введені російські війська. Слідом за цим Росія визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії. Ця коротка за часом локальна війна мала глобальні наслідки: Росія проявила небачену раніше зовнішньополітичну самостійність.
Взаємини Росії з Євросоюзом і США періодично загострюються через розбіжності в оцінках тих чи інших міжнародних подій. До їх числа відносяться події, пов’язані з відділенням від Сербії Косово, з внутрішньополітичними конфліктами в Лівії та Сирії, з іранською політикою в галузі використання ядерних матеріалів.
Прагнучи розвивати відносини із Заходом, Росія не відмовляється від розвитку зв’язків з іншими впливовими країнами, наприклад з Китаєм, Індією, країнами Латинської Америки.
Підведемо підсумки
У 2000-2008 рр. Президентом Росії був В. В. Путін. У цей період основні зусилля президента були спрямовані на зміцнення вертикалі влади, соціально-політичну стабілізацію, поліпшення економічного становища в країні. У 2008-2012 рр. Президентом Росії був Д. А. Медведєв. Вибухнув в його президентство економічна криза була подолана, що дозволило взяти курс на розвиток інноваційних технологій. Вигравши в березні 2012 р вибори, Путін знову став президентом. Домінуючою політичною силою весь цей час залишається партія «Єдина Росія».

Посилання на основну публікацію