Зміни в системі центрального управління Росії

За смертю Петра Великого пішла ціла смуга заходів, отменявших заснований ним порядок управління країною.

Як ми знаємо, в 1726 році був створений Верховний таємний рада, на чолі якого формально стояла сама імператриця. Але будь-якої участі в його роботі вона не приймала, довірившись Меншикову. Потреба в такому органі була очевидною – якщо раніше сам Петро визначав основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики, то Катерина зробити цього не могла. Одночасно позбувся своїх колишніх функцій Сенат (який виступив проти воцаріння Катерини). Тепер він був уже не «правительствующий», а всього лише «високий». Його дії могли оскаржуватися в Верховній таємній раді.

Петро II взагалі намагався звести нанівець встановлення свого великого діда. Навіть столицю він хотів перенести з Петербурга до Москви.

Участь «верховников» в спробах обмежити владу самодержця в 1730 році викликало указ Анни Іоанівни про розпуск Верховної таємної ради, котрий придбав занадто велику силу. Взаємини його вона створила Кабінет міністрів, що складався всього з трьох осіб, що призначаються особисто імператрицею. У результаті самодержавна влада ще більш посилилася. Правда, в 1735 році вийшов указ Анни, за яким підпис імператриці могла бути замінена трьома підписами кабінет-міністрів. У 1731 році була створена Канцелярія таємних розшукових справ, що відала справами про державні злочини.

З приходом до влади Єлизавети Кабінет міністрів був скасований, і в колишньому значенні були відновлені повноваження Урядового сенату. З його ведення були виведені лише іноземні, військові і морські справи (як і за Петра I). Була відновлена ​​діяльність колегій. Проте в другій половині 50-х років при Єлизаветі виникла Конференція при найвищому дворі, яка стояла вище Сенату і стала як би відродженим Верховним таємним радою і Кабінетом міністрів.

Після смерті імператриці Конференція перестала скликатися.

Посилання на основну публікацію