Жовтневе збройне повстання

У дні боротьби з Л.Г. Корніловим есери, меншовики, більшовики виступали єдиним фронтом. У вересні В.І. Ленін, який переховувався у Фінляндії, пропонував у пресі політичну угоду есерів та меншовиків за умови розриву з кадетами. Після їх відмови він поставив в ЦК питання про проведення збройного повстання. Члени ЦК вагалися. Рішення було прийнято на засіданнях ЦК 10 і 15 жовтня за участю самого Леніна, таємно приїхав до Петрограда. Проти повстання виступили Каменєв і Зінов’єв, пропонуючи орієнтуватися на парламентську боротьбу в майбутньому Установчих зборах.

Організатором повстання став Петроградський рада (голова – Л.Д. Троцький) і створений при ньому Військово-революційний комітет (ВРК). 24-25 жовтня збройне повстання в Петрограді практично без кровопролиття скинуло Тимчасовий уряд.

II з’їзд Рад (25-26 жовтня) з чисельним переважанням більшовиків і лівих есерів обрав Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК), що став формально вищим законодавчим, розпорядчим і контролюючим органом державної влади в періоди між з’їздами Рад (до 1937 р). Його першим головою став Л.Б. Каменєв. Але через два тижні зважаючи тривали розбіжностей (він разом з так званою групою «правих більшовиків» виступав за угоду з меншовиками і есерами і створення «однорідного соціалістичного уряду») його змінив Я.М. Свердлов. Одночасно з’їзд створив однопартійний більшовицький уряд – Рада народних комісарів (РНК), що проіснувало під цією назвою до 1946 р Головою РНК до 1924 р був В.І. Ленін.

З’їзд прийняв декрети про мир і землю. Перший з них пропонував встановлення загального демократичного світу. В декрет про землю Ленін включив «Наказ 242 місцевих селянських комітетів і рад», що передбачав скасування приватної власності на землю, передачу державі висококультурних господарств, недопущення найманої праці на землі, конфіскацію поміщицьких і церковних земель, зрівняльний землекористування. Це була, по суті, есерівська програма, яку реалізували більшовики. Опублікована 2 листопада Декларація прав народів Росії проголошувала рівність і суверенність народів Росії, їхнє право на вільне самовизначення, аж до відокремлення і утворення самостійних держав, скасування всяких національних і релігійних привілеїв. До весни 1918 радянська влада утвердилася на основній території Росії.

Більшовики прийшли до керівництва країною в результаті чергового, п’ятого за рахунком, політичної кризи. Вони виступали на чолі ліворадикального політичного блоку, їх союзниками були ліві есери, анархісти і ряд інших невеликих політичних груп. Взяття влади йшло в центрі в основному мирним шляхом (збройні зіткнення відбулися в 15 з 84 губернських міст). До кінця 1917 більшовиків підтримувала найбільш радикально налаштована частина населення промислових центрів і солдати діючої армії, вимагали якнайшвидшого припинення війни. Перші декрети радянської влади збільшили популярність більшовиків серед селян і населення національних районів. Але більшість політичних сил Росії не визнавало диктатури більшовиків і готове було боротися проти нової влади. Всю політичну опозицію з цього моменту можна розділити на дві частини. Партія кадетів та інші правоцентристські партії не визнавали самого принципу влади Рад і не брали участь в їх діяльності. Анархісти, меншовики, есери та інші ліві партії не були принциповими супротивниками Рад як форми влади і не відмовлялися брати участь в їх діяльності. Але й ці партії виступали проти диктатури більшовиків, вимагаючи дотримання демократичних принципів.

Посилання на основну публікацію