Життя і побут давніх слов’ян

Археологічні розкопки і древній фольклор залишили нам уявлення про життя, вірування і побут давніх слов’ян. Століття і події змінювали життя слов’ян, але не всіх. Життя змінювалася більше у тих, хто жив у містах і служив на громадських посадах. Сільське населення не виходило за межі родового, сімейного життя.

Століттями слов’яни, які жили далеко від міст, займалися:

  • землеробством;
  • скотарством;
  • необхідними для життя ремеслами.

Перекази, звичаї, традиції, умови побуту були незмінними протягом багатьох століть.

А якщо уявити, що якимсь дивним чином стало можливим на власні очі поглянути на життя древніх слов’ян?

На берегах річок і озер стоять на віддалі один від одного маленькі поселення, що складаються з п’яти-шести дивних будівель. З-під землі видно дах, його оточує земляний вал – це житло стародавньої слов’янської родини.

Житло вирите в землі (звідси і насип біля будинку), видно тільки його верх. Площа житла – від дванадцяти до двадцяти квадратних метрів. Тут живе велика сім’я. Підлога і стіни в землянках дерев’яні і обмазані глиною, але чорні від сажі, тому що піч в будинку топиться по-чорному, тобто без димоходу.

Тут люди знаходяться, в основному, в холодну пору року. Вони всі зайняті роботою. Жінки:

  • готують їжу;
  • шиють і штопають одяг;
  • прядуть шерсть;
  • тчуть полотно.

Чоловіки роблять упряж для коней або інші пристосування необхідні в господарстві. Частина землянки відведена для домашньої худоби:

  • корови;
  • теля;
  • кіз та ін.

Навесні для хліборобів починаються польові роботи.

Спочатку готували ділянки, які після закінчення декількох років доводилося міняти, так як земля з часом виснажувалася. Вирубувалися зарості дерев і чагарників, давали їм висохнути і на наступний рік спалювалися, даючи добриво грунту.

Такий спосіб землеробства має назву підсічно-вогневий. Скородили поле спочатку міцними ціпками з гострим сучком на кінці, пізніше цей сучок стала замінювати або товста загострена кістка, або осколок заточеного каменю, прикріпленого до рукояті.

Поступово орне знаряддя вдосконалювалося до сохи, яку називали рало. В процес навчилися включати коней. На своїх полях стародавні слов’яни вирощували:

  • пшеницю;
  • жито;
  • овес;
  • горох;
  • гречку;
  • просо;
  • деякі овочі.

Картоплі і помідорів стародавні слов’яни ще не знали.

Зернові культури прибирали серпами, молотили ціпами. Ціп представляв собою довгу дерев’яну палицю (до двох метрів) з коротким (0,8 м.) билом, приєднаним до ручки сирицею.

Зерно зберігали в сухих коморах або в великих дерев’яних ящиках. Щоб отримати борошно, зерно спочатку кип’ятять у воді з золою, поки не зійде лушпиння з зерен, потім промивають, сушать і товчуть в ступі до стану борошна.

Сіють через сито, крупиці і лушпиння відокремлюються, і залишається чиста мука. З неї печуть коржі або прісний хліб. Дріжджів у людей ще не було. Але з часом вони придумали спосіб: ставили тісто на тривалий час в тепло, поки воно не закисне. З такого тіста хліб виходив смачним і пишним.

На дні посуду завжди залишали трохи кислого тіста, в яке потім додавали прісне – тісто швидше закисало для нової порції хліба. Зате було багато календарних свят, під час яких дотримувалися традиційні обряди на честь язичницьких богів. Головні божества древніх слов’ян:

  • Перун;
  • Хорс;
  • Стрибог;
  • Даждьбог;
  • Мокоша;
  • Симаргл.

Божества нижчого порядку уособлювали різні сили природи і різних духів:

  • Мара;
  • Берегиня;
  • Лада;
  • Ярило;
  • Купала;
  • Лісовик;
  • Лихо;
  • Злидні;
  • Водяний і ін.

Одних потрібно вшановувати, дякувати, інших – задобрювати, просити милості.

На це і були спрямовані ритуали в календарні свята, які супроводжувалися:

  • жертвопринесеннями;
  • піснями;
  • танцями;
  • магічними маніпуляціями.
Посилання на основну публікацію