«Західнонімецьке економічне диво»

Після Другої світової війни Німеччина лежала в руїнах. Частина населення продовжувала перебувати в полоні, деякі німці були виселені з країн Східної Європи і опинилися на території ФРН без засобів до існування. Мільйони людей перебували на межі голоду. Але припинення виплати репарацій, встановлення союзниками нової стабільної валюти, план Маршалла і включення ФРН в систему союзів країн Заходу допомогли німецькій економіці встати на ноги.

Цьому сприяла і політична система країни. За конституцією 1949 ФРН стала федеративною парламентською республікою. Землі мали широку автономію, прем’єр-міністр (канцлер) затверджувався парламентом (бундестагом). Повноваження президента були різко обмежені, він обирався парламентом. У Німеччині діяли дві найбільші сили – консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС) і його союзник Християнсько-соціальний союз, з одного боку, Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) – з іншого. ХДС був підтриманий невеликої ліберальної Вільної демократичної партією (ВДП), і канцлером став лідер ХДС Конрад Аденауер.
Аденауер народився в 1876 р Спочатку він придбав популярність як адвокат. У часи Першої світової війни і Веймарської республіки Аденауер – обер-бургомістр Кельна. Після Другої світової війни Аденауер заснував ХДС. Він вважав, що Німеччина може розвиватися тільки разом з країнами Заходу. Тому коли в 1952-1953 рр. СРСР запропонував створити єдину, але нейтральну Німеччину, Аденауер відхилив цю пропозицію.

У 1955 р ФРН вступила в НАТО. Під прикриттям Північноатлантичного блоку і в умовах обмеження на розвиток збройних сил ФРН витрачала незначні кошти на військові потреби. Переселенці зі сходу і повернулися після 1955 з СРСР колишні військовополонені разом з жадали вибратися з убогості західними німцями представляли собою джерело відносно дешевої та працьовитої робочої сили. Німеччина зберегла кадри організаторів виробництва, швидко відновили потужні промислові компанії. Міністр економіки Людвіг Ерхард створив концепцію соціального ринкового господарства, яка стала теоретичною основою соціально-економічної політики. Приватні корпорації регулярно платили податки, і ці кошти витрачалися на допомогу економічно слабким верствам населення, на розвиток нового виробництва. На підприємствах були створені ради, за допомогою яких робітники і службовці могли брати участь у прийнятті найважливіших виробничих рішень. Всі ці фактори разом з традиційною німецької організованістю і високою якістю роботи дозволили потроїти валовий національний продукт ФРН за 1950-ті – першу половину 1960-х рр. Це перетворило ФРН в одну з найрозвиненіших країн Заходу і дозволило говорити про «західнонімецькому економічне диво».

Посилання на основну публікацію