Затвердження методу соціалістичного реалізму в мистецтві

Рух завдання побудови соціалізму в одній країні настійно вимагало мобілізації всіх ресурсів для її виконання. Найважливішим знаряддям соціалістичного будівництва було визнано мистецтво. До початку 1930-х рр. сфера культури і духовного життя стала розглядатися правлячою партією як арена класової боротьби. У партійних документах обгрунтовувалася необхідність керівництва художнім процесом аж до жорсткого контролю над ним. Цими заходами забезпечувався принцип партійності літератури та інших форм художньої творчості, проголошений в документах ВКП (б).
Єдино вірним художнім методом літератури і мистецтва проголошувався соціалістичний реалізм. Прихильники методу соціалістичного реалізму стверджували необхідність наповнення реалістичних традицій новим, соціалістичним, змістом. Зокрема, діячам мистецтва пропонувалося пропагувати ідеали соціалізму, досягнення партії і народу на фронтах індустріалізації та колективізації, а також критикувати чужий радянському народові буржуазний спосіб життя. У серпня 1934 М. Горький у доповіді на I Всесоюзному з’їзді радянських письменників виступив з обгрунтуванням нового методу як творчої програми радянських літераторів. З’їзд проголосив утворення єдиної організації літераторів – Спілки письменників СРСР. Тільки за членами Союзу закріплювався статус професійного письменника. Союз одержав у розпорядження видавництва і друковані органи. Слідом за Спілкою письменників були створені аналогічні організації художників, архітекторів, композиторів, кінематографістів, театральних діячів.
Література ставала потужним знаряддям пропаганди ідей правлячої партії. Класикою нового методу були визнані створені в більш ранні роки епічні твори, автори яких оспівували героїку революції та Громадянської війни. У їх числі – видавалися величезними тиражами романи М. Горького «Мати», Д. А. Фурманова «Чапаєв», AC Серафимовича «Залізний потік», AA Фадєєва «Розгром», М.А. Шолохова «Піднята цілина», HA Островського «Як гартувалася сталь» та ін. У літературу увійшов новий герой – переконаний у правоті соціалістичних ідей борець за справу революції і будівельник нового світу.
«Кращим, найталановитішим поетом епохи» був оголошений пішов з життя в 1930 р В.В. Маяковський. Статус «великого пролетарського письменника» міцно закріпився за М. Горьким.
У той же час твори авторів, що не відповідали критеріям ідейності, не публікувалися. Подібна доля спіткала роботи М.А. Булгакова, A.A. Ахматової та ін. Серйозним нападкам піддалася дитяча література. Письменників Д.І. Хармса і А.І. Введенського, художників В.М. Конашевича і В.В. Лебедєва, а також інших літераторів та ілюстраторів, які працювали для дитячих журналів, звинуватили у прихильності нереалістичним методам в художній творчості.
У 1936 р в центральному друкованому органі ЦК ВКП (б) газеті «Правда» з’явилися статті, що засуджували формалізм і безідейність в сучасній радянській музиці, а також в балеті, театральному мистецтві і кінематографі. До представників «шкідливих буржуазних течій» зарахували архітекторів-конструктивістів. Реалізовані ними проекти будівель критикувалися у пресі, а нові проекти не приймалися.

Посилання на основну публікацію