Законодавче оформлення самодержавства

У перші роки правління Михайла Федоровича Земські собори засідали майже безперервно. Вони разом з царем вирішували найважливіші державні питання. Але в міру зміцнення позицій патріарха Філарета собори стали скликатися лише час від часу. Посиленню влади Романових сприяв і процес заміни виборних посадових осіб в місцевих органах управління воєводами, призначеними центральною владою. Зосередивши в своїх руках військово-адміністративні, судові та податкові повноваження, воєводи втручалися у справи органів місцевого самоврядування.
Складання самодержавної влади Романових продовжилося в період царювання Олексія Михайловича (1645-1676) та його сина Федора (1676-1682). Була ліквідована практика скликання Земських соборів (останній Собор повного складу працював у 1653 р, а самий останній – в 1683-1684 рр.). І в Європі, і в Росії монарша влада робила рішучі кроки у напрямку до абсолютистским порядкам. Однак, на відміну від країн Заходу, де представницькі органи збереглися і стали в подальшому інструментом обмеження королівської влади, в Росії станово-представницька влада так і не склалася.
Про посилення самодержавних почав свідчило і значне обмеження повноважень Боярської думи. Її функції стала виконувати так звана Ближня государева дума, складена з довірених осіб царя. Під безпосереднім керівництвом Олексія Михайловича діяв Наказ таємних справ. Цей орган був заснований для того, щоб «царська думка і справи здійснювалися по його бажанню, а бояри б і думні люди про те ні про що не відали». При цьому зберігалася тенденція до зростання числа наказів (їх налічувалося близько 80). Окремі частини державного механізму найчастіше дублювали один одного, процвітали хабарництво і тяганина.
У 1682 р було скасовано місництво. Перед царськими палатами в Кремлі публічно спалили місницькі документи – розрядні книги.

Держава зміцнювало свої збройні сили. У період царювання Михайла Федоровича почалося створення військових з’єднань, озброєних і навчених за європейським зразком. Два заповзятливих іноземних офіцера отримали патент на набір воїнів для солдатського (піхотного) і Рейтарського (кінного) регулярних полків. Офіцерами в них були іноземці, а солдатами – російські дворяни. Полки «нового», або іноземного, ладу, як їх стали називати, взаємодіяли на полі бою з дворянської кіннотою і стрілецькими полками. До кінця століття питома вага нових підрозділів в російській армії збільшився, а помісна кіннота, навпаки, стала втрачати свою роль основної військової сили держави. Дворяни тепер служили самодержцю в якості солдатів і офіцерів полків «нового ладу».
Законодавче оформлення самодержавства пов’язано з прийняттям Соборне уложення 1649 р Єдність центральної та місцевої влади, суду, території країни забезпечувалося нормою закону і доповнювалося нерозривністю уявлень про єдність церкви і держави. У Уложенні передбачалися спеціальні заходи з охорони царюючих осіб. Прихід до палацу «скопом і змовою» карався смертною карою, жорстокі покарання тягло за собою і образу монарха.

Посилання на основну публікацію