Загострення становища у Франції

У перші місяці революції економічне становище Франції продовжувало погіршуватися. Тим часом грошей у державній казні раніше не вистачало. Ще в листопаді 1789 було вирішено для покриття боргів та задоволення інших потреб держави «передати все церковне майно в розпорядження нації». При цьому Церкви пообіцяли надавати фінанси «в міру необхідності».
Але навіть така міра мало що змінила. Тривали хвилювання в селах, де ще зберігалися деякі види сеньйоріальних поборів. Хвилювалися і солдати: їм постійно не платили платню. У серпні 1790 р влади навіть були змушені застосувати силу проти бунтівного полку в місті Нансі. В результаті загинуло близько 3 тис. Бунтівників і підтримували їх місцевих жителів.

Ширилися хвилювання і серед робітників. У червні 1791 Установчі збори за пропозицією депутата Жана ле Шапелье заборонило страйки та організації робочих. Шапелье заявив, що «страйки зазіхають на свободу підприємця», порушуючи цим Декларацію прав людини і громадянина. «Хіба господар не має права встановлювати на підприємстві свої порядки?» – Запитував депутат. Проте на практиці новий закон тільки посилив невдоволення народу.
Що, по-вашому, більше порушувало особисті права і свободи – страйки або що заборонив їх закон?
Незадоволений був і Людовик XVI, швидко втрачав колишню владу. У ніч на 21 червня 1791 король і королева таємно втекли з Парижа. Вони поспішали до північно-східному кордоні, через яку в німецьких князівствах (в основному в містечку Кобленц) знаходилися тисячі емігрантів-монархістів і вірні монархії війська. Але про втечу короля було терміново повідомлено в провінцію, і в містечку Варенн його карету перехопили. Горопашним втікачам довелося повернутися в столицю в оточенні розбурханої юрби. Народ вимагав позбавити влади короля і віддати його під суд. Однак Установчі збори заявило, що монарха «викрали», а сам він ні в чому не винен. Вкрай ліві революціонери скористалися цією подією і вимагають судити короля.
У Парижі почалися масові антимонархічні демонстрації. Під час однієї з них, що відбулася 17 липня на Марсовому полі, традиційному місці парадів, натовп учинила криваві розправи над уявними агентами «аристократії» і стала закидати солдатів камінням. На Марсове поле прибули мер Парижа Жан Байї і додаткові війська на чолі з Жильбером Лафайетом, командовавшим Національною гвардією. Після залпів картеччю з гармат натовп розсіявся, залишивши на полі кілька десятків убитих. Слідом за цим влада провела арешти деяких революціонерів-активістів.

Посилання на основну публікацію